Поперед вiйськових чорнолицих людей двоє добродiїв у цивiльному одязi з європейськими обличчями. Але всi обличчя вражено й неймовiрно озираються: порожнеча, нi душi, крiм тихого чоловiка iз щiткою й густими чорними бровами над пукатими, розумно привiтними очима.
— Тут збори Вiльної Спiлки?
Чоловiк iз густими бровами делiкатно поправляє: тут були збори, але вони з пiвгодини, як розiйшлися.
— Куди?
Цього чоловiк не знає Вiн сам — колишнiй власник цiєї вiлли, яку захопили чужi люди.
Цивiльний i вiйськовий не вiрять, не хочуть, не можуть вiрчти йому — кидаються по всiх хатах, унизу, вгорi, навiть у льохи зазирають — анi душi.
Грюкнувши дверима, люто загуркотiвши автами, вiйськовi люди зникають.
I насiає ще бiльша, ще певнiша i мудро-сумна тиша-нiчого, закономiрнiсть усе знайде.
Принцеса Елiза нiкуди з дому не виходить. Але все, що дiється в цi чуднi, божввiльнi днi за мурами його, вiдомо їй якнайдетальнiше їй не треба заглядати нi на фабрики, нi до бюро, нi до магазинiв — досить тiльки дивитись у тi обличчя, що проходять перед нею: в цих дзеркалах їй видно все так само, як i в дiйсностi Видно з усiх бокiв, з усiх точок.
От дзеркало Ганса Штора, батька того й рiвночасно її найпоштивiшого л ь о к а я, що витерти поту з лиця не смiє в її присутностi. Воно вiдблискує гордощами й поважним, певним, непохитним трiумфом. Вiчний Порядок на колiсницi Закону в'їжджає в царство часового хаосу. Грiшники й злочинцi обмивають запорошений звiром образ божий. Самi охоче вiльно зносять диявольськi стекла. Весело, дружно повертаються на свої мiсця, займаючи щаблi iєрархiї згiдно з передустановленим Порядком Нiде нiяких протестiв, опорiв, сутичок.
Але от важке, насмiшкувато-розумне й також досить певне дзеркало вищого щабля вiчної iєрархiї, старого графа Воно скептично ворушить кущами брiв i вусiв, вибачливо б'є по плечу величну певнiсть Ганса Штора й плескає хитрощi грiшникiв та злочинцiв. Розумно. Мудро. Генiально. Тактика великого стратега: ану, нехай противник стрiляє без прицiлу. Нема куди бити. Нема за що. А ворог тим часом б'є. Щодня з усiх своїх гармат лупить армiю. Без маюну, без смертельного промiння, без новiтньої технiки, а б'є смертельно.
Але пiдсувається дзеркало сина старого графа — i свiтло перекривляється в iнший бiк. Син вибачливо хльоскає по плечу насмiшкуватiсть батька i м'яко подає звiдомлення її свїглостi Дезинфекцiя стає на добрий грунт, цiлком на добрий.
Майже щовечора перед графським будинком тихо зупиняється авто, i принц Георг непомiтно пiд охороною графа Адольфа входить до покоїв принцеси, де 'всi вiкна щiльно позапинанi портьєрами. Принц Георг багато не розповiдає, але те, що вiн певно й твердо притискає до уст руку Елiзи, що тримає її довше, нiж слiд, каже бiльше за всякi розповiдання. Але принцеса Елiза й на це нiчого не каже.
Ну, звичайно, в дзеркалi Страховища все трошки iнакше виглядає, нiж у принца й графа Адольфа. Само воно якесь тепер загонисте, очайдушне, щось подiбне до того, як було того вечора, коли принцеса Елiза помогла йому втекти з дому до чорно-срiбного лицаря. I не то глузує з принцеси Елiзи, не то агiтує її.
Вiдновлення старого ладу? Та це ж комiзм, оперетка, фарс, а не вiдновлення Гомеричний регiт котиться по всьому Берлiну Боже, якi iдiоти, «всiм вертатися на свої старi мiсця». Та будь ласка! Може, її свiтлiсть принцеса Елiза бажають собi купити наймодернiшу сукню, капелюх, черевики? Будь ласка- всi магазини вiдчиненi, всi прикажчики й навiть власники на своїх мiсцях. Правда, не всi — часом тiльки один або два, але це нiчого не значить — магазин однаково вiдчинений, функцiонує. До банку треба? До послуг її свiтлостi всi банки. Полiцiя? Також одчинена.
