— Сірий попіл Господень, — видобув Сім, стишивши голос із похмурою серйозністю. — Гаразд. Ти маєш рацію. Тебе одурманено. Я знаю, що це. — Він замовкнув, а я розвернувся й заходився відчиняти двері. — Що ти робиш?
— Піду вб’ю Емброуза, — відповів я. — За те, що отруїв мене.
— Це не отрута. Це… — Сім раптом замовк, а тоді продовжив спокійним, рівним голосом: — Де ти роздобув отой ніж?
— Ношу його на нозі, під штанями, — пояснив я. — На крайній випадок.
Сім глибоко вдихнув, а тоді видихнув.
— Може, даси мені хвилинку на пояснення, перш ніж іти вбивати Емброуза?
Я знизав плечима.
— Гаразд.
— Не проти сісти для розмови? — Сім показав на стілець.
Я зітхнув і сів.
— Гаразд. Але поквапся. У мене скоро вступний іспит.
Сім спокійно кивнув і сів навпроти мене на край ліжка.
— Добре. Знаєш, як буває, коли людина випила і рветься впороти якусь дурницю? І відмовити людину від цього не можна, хоч ідея і явно погана?
Я засміявся.
— Як тоді, коли ти хотів піти поговорити з тією арфісткою за порогом «Еоліяна» й наблював на її коня?
Він кивнув.
— Саме так. Є певна речовина, яку виготовляють алхіміки та яка діє так само, тільки набагато сильніша.
Я похитав головою.
— Геть не почуваюся п’яним. Голова в мене ясна, мов день.
Сім знову кивнув.
— На сп’яніння це не схоже, — пояснив він. — Це лише одна частка картини. Від цієї речовини не паморочиться голова й не настає втома. Від неї людині просто легше втнути якусь дурницю.
Я на мить замислився над почутим і сказав:
— Не думаю, що річ у цьому. Мені не хочеться втнути якусь дурницю.
— Є один спосіб, у який можна це перевірити, — сказав Сім. — Можеш зараз назвати якусь ідею, що здається кепською?
Якусь мить я міркував, мляво постукуючи клинком ножа по краю черевика.
— Кепська ідея — це, наприклад… — і поступово замовк.
Подумав іще. Сім вичікувально дивився на мене.
— …стрибнути з даху? — наприкінці мій голос стух, і твердження прозвучало схоже на якесь запитання.
Сім мовчав і дивився на мене.
— Я бачу, в чому проблема, — поволі проказав я. — У мене наче немає жодних поведінкових фільтрів.
Сіммон усміхнувся з полегшенням і підбадьорливо кивнув.
— Саме так. У тебе так якісно виведено з ладу всі гальма, що ти навіть не помічаєш їхнього зникнення. Зате все інше таке, як було. Ти стабільний, здатний до зв’язного мовлення й раціональний.
— Ти зверхньо до мене говориш, — заявив я, тицьнувши на нього ножем. — Не треба так.
Він кліпнув.
— Атож. Можеш вигадати, як бути з цією проблемою?
— Звісно. Мені потрібен якийсь поведінковий спробний камінь. Моїм компасом доведеться бути тобі, бо в тебе фільтри досі на місці.
— Я думав те саме, — промовив Сім. — То ти мені довіришся?
Я кивнув.
— Тільки не стосовно жінок. Із жінками ти поводишся як ідіот, — узяв зі столика, що стояв поряд, склянку води та прополоскав рота, а тоді виплюнув воду на долівку.
Сім невпевнено всміхнувся.
— А й справді. По-перше, не можна йти вбивати Емброуза.
Я завагався.
— Ти впевнений?
— Впевнений. Ба більше, практично все, що ти думаєш зробити цим ножем, буде кепською ідеєю. Віддай його мені.
Я знизав плечима й перевернув ножа на долоні, а тоді віддав його Сімові саморобним шкіряним руків’ям уперед.
Сіма це, вочевидь, здивувало, та він усе-таки взявся за ніж.
— Тейлу милосердний, — вимовив Сіммон і тяжко зітхнув, а тоді поклав ножа на ліжко. — Дякую.
— Це був крайній випадок? — запитав я і ще раз прополоскав рота. — Нам, мабуть, потрібна якась система оцінювання. Скажімо, десятибальна шкала.
— Плюватися водою на мою підлогу — це одиниця, — відповів Сім.
— Ой, — сказав я. — Вибачай.
Повернув склянку на його стіл.
— Та нічого, — невимушено запевнив Сім.
— Одиниця — це низька оцінка чи висока? — запитав я.
— Низька, — відповів він. — Убити Емброуза — це десятка, — Сім завагався. — Чи, може, вісімка, — засовався на місці. — Або сімка.
— Справді? — перепитав я. — Аж так багато? Ну, гаразд, — нахилився вперед. — Підкажи мені щось корисне для вступного іспиту. Скоро треба буде вертати до черги.
Сіммон твердо похитав головою.
— Ні. Це дуже погана ідея. Вісімка.
— Справді?
— Справді, — підтвердив він. — Це делікатна ситуація спілкування. Багато що може піти не так.
— Але якщо…
Сім зітхнув і прибрав з очей пісочне волосся.
— Я твій спробний камінь чи як? Якщо мені доведеться по десять разів усе повторювати, перш ніж ти послухаєш, це стане непросто.
Я на мить замислився.
— Маєш рацію, тим паче якщо я зберуся втнути щось потенційно небезпечне, — роззирнувся довкола. — Як довго це триватиме?
— Не більш як вісім годин.
Сім відкрив рота, щоб продовжити, а тоді стулив його.
— Що таке? — запитав я.
Сім зітхнув.
— Можуть бути певні побічні ефекти. Речовина жиророзчинна, тож вона якийсь час протримається в організмі. Можливо, в тебе час від часу виникатимуть легкі рецидиви від стресу, сильних емоцій, фізичних навантажень… — він винувато поглянув на мене. — Вони будуть схожі на тихе відлуння оцього.
— Цим я перейматимуся згодом, — сказав я та простягнув руку. — Давай мені свій жетон для іспиту. А сам можеш пройти зараз. Я заберу твій час.
Він безпорадно розвів руками й пояснив:
— Я вже все.
