— Ні. Шегін дала мені меч набагато пізніше, — вона сягнула назад і з любов’ю торкнулася його ефеса. — Ні. Я прийшла сюди, бо Латанта, хоч і може бути доволі офіційною, дає блискуче володіння мечем. На шляху радості я навчилася всього, чого могла. Перш ніж мене прийняла Шегін, мені відмовили три інші школи. Шегін — розумна жінка й усвідомила, що з навчання мене буде якийсь зиск.
— Гадаю, нам обом пощастило, що вона мислить широко, — сказав я.
— Більше тобі, ніж мені, — промовила Вашет. — Між різними шляхами існує своєрідна конкуренція. Коли я приєдналася до Латанти, це стало невеличким особистим досягненням Шегін.
— Напевно, важко було, — сказав я. — Приїхати сюди й бути всім незнайомою.
Вашет знизала плечима так, що меч у неї на плечі здійнявся й упав.
— Спершу — так, — погодилася вона. — Але вони впізнають талант, а його в мене задосить. Ті, хто вивчають шлях радості, часто вважали мене доволі неприродною й зарозумілою. Але тут мене вважають дещо дикуватою, — вона всміхнулася. — Це приємно, все одно що мати новий комплект одягу на себе.
— Шлях радості також навчає летані? — запитав я.
Вашет засміялася.
— Це привід для серйозних суперечок. Проста відповідь: «так». Усі адеми певною мірою вивчають летані. Особливо ті, хто у школах. Однак летані відкрите до широких тлумачень. Те, за що в одних школах тримаються, в інших відкидають.
Вона задумливо поглянула на мене.
— Чи правда, що ти сказав, буцімто летані походить із того ж місця, що й сміх?
Я кивнув.
— Гарна відповідь, — промовила вона. — Моя вчителька на шляху радості якось сказала мені рівно те саме, — Вашет набурмосилася. — Коли я так кажу, ти набуваєш задумливого вигляду. Чому?
— Я сказав би, — відповів я, — та не хочу, щоб ти гірше про мене думала.
— Моя думка про тебе погіршилася, бо ти приховав дещо від учительки, — серйозно сказала вона. — Між нами повинна бути довіра.
Я зітхнув.
— Радий, що моя відповідь тобі сподобалася. Але, чесно кажучи, я не знаю, що це означає.
— Я не питала тебе, що це означає, — невимушено сказала вона.
— Це просто безглузда відповідь, — мовив я. — Я знаю, що всі ви дуже цінуєте летані, та насправді я його не розумію. Я просто знайшов спосіб прикинутися.
Вашет поблажливо всміхнулася.
— Вдати, ніби розумієш летані, неможливо, — впевнено заявила вона. — Це все одно що плавати. Якщо ти дійсно знаєш як воно, це очевидно всякому, хто на тебе дивиться.
— Вдавати, що вмієш плавати, теж можливо, — зауважив я. — Я просто рухав руками та йшов по дну річки.
Вашет із цікавістю поглянула на мене.
— Що ж, чудово. І як тобі вдалося нас обдурити?
Я пояснив їй, що таке «кружляння листка». Пояснив, як навчився занурювати свої думки в легкий, порожній, плинний простір, у якому відповіді на їхні запитання надходять із легкістю.
— Отже, ти крав відповіді в самого себе, — промовила Вашет із удаваною серйозністю. — Спритно обдурив нас, видобуваючи відповіді зі власного розуму.
— Ти не розумієш, — відказав я, роздратувавшись. — Я навіть не здогадуюся, що таке летані насправді! Це не шлях, але воно допомагає обрати шлях. Це найпростіший шлях, але побачити його непросто. Чесне слово, ви говорите наче п’яні картографи.
Я пошкодував про ці слова, щойно вони злетіли з моїх вуст, але Вашет лише засміялася.
— На світі чимало п’яниць, які незле розуміються на летані, — сказала вона. — Знання деяких із них легендарні.
Помітивши, що я все одно стривожений, вона спробувала заспокоїти мене жестом.
— Я теж не розумію летані, принаймні так, щоб це можна було пояснити комусь іншому. Навчання летані — це мистецтво, яким я не володію. Якщо Темпі вдалося прищепити тобі летані, це чудово його характеризує.
Вашет серйозно нахилилася вперед.
— Почасти річ у твоїй мові, — продовжила вона. — Атурська дуже відверта. Дуже точна і прямолінійна. Наша мова насичена прихованими смислами, тож нам легше прийняти думку про існування того, чого не можна пояснити. Найбільшою з таких речей є летані.
— Ти не могла б навести приклад іще чогось такого, крім летані? — запитав я. — І прошу, не кажи «блакитний», бо я можу геть знавісніти просто на цій лаві.
Вона ненадовго замислилася.
— Любов така. Ти знаєш, що вона таке, але вона не надається до детального пояснення.
— Любов — поняття витончене, — визнав я. — Воно важке для розуміння, як справедливість, але визначити його можна.
Вашет зблиснула очима.
— Тоді зроби це, мій розумний учню. Розкажи мені про любов.
Я замислився — спершу трохи, а тоді серйозно.
Вашет усміхнулася.
— Ти розумієш, як легко мені буде знайти дірки в будь-якому визначенні, яке ти даси.
— Любов — це готовність зробити для когось що завгодно, — сказав я. — Навіть на шкоду собі.
— Тоді, — відказала вона, — чим любов відрізняється від обов’язку чи відданості?
— Вона також сполучається з фізичним потягом, — сказав я.
— Навіть материнська любов? — запитала Вашет.
— Тоді сполучається з надзвичайною прихильністю, — виправився я.
— А що саме ти маєш на увазі під «прихильністю»? — запитала вона так спокійно, що це аж бісило.
