Страх мудреця полностью

В «У Анкера» не було нікого, крім Сіма й Фели, які сиділи за одним із задніх столиків. Я подався до них і вмостився спиною до стіни.

— То що? — запитав Сім, коли я сів і згорбився. — Як усе минуло вчора?

Я зігнорував це запитання: правду кажучи, не хотілося про це говорити.

— А що було вчора? — поцікавилася Фела.

— Він провів день із Денною, — підказав Сім. — Цілий день.

Я знизав плечима.

Сімова енергійність трохи згасла.

— Не дуже добре? — обережно запитав він.

— Не надто добре, — сказав я. Поглянув за шинквас, привернув увагу Лорел і жестом попросив у неї того, що було в казанку.

— Цікавить погляд дами? — лагідно запитала Фела.

— Влаштує і твій.

Сіммон розреготався, а Фела скорчила гримасу.

— І попри це я тобі допоможу, — сказала вона. — Розкажи все тітоньці Фелі.

Тож я й розповів їй усе в загальних рисах. Щиро постарався змалювати ситуацію, та, здавалося, суть проблеми було неможливо пояснити. Коли я намагався виразити її словами, виходила якась дурня.

— На цьому все, — промовив я, потупцявши кілька хвилин довкола теми. — Чи принаймні мені досить про це балакати. Ніщо на світі не збиває мене з пантелику так, як вона, — я потермосив пальцем скабку на поверхні столика. — Не терплю, коли нічого не розумію.

Лорел принесла мені теплого хліба й миску картопляного супу.

— Щось іще? — запитала.

— Мені досить, дякую, — я всміхнувся їй, а тоді помилу­вався видом на неї ззаду, коли Лорел знову попрямувала до шинкваса.

— Ну, гаразд, — діловито промовила Фела. — Почнімо з твоїх плюсів. Ти чарівний, гарний із себе й бездоганно ґречний із жінками.

Сім засміявся.

— Хіба ти не бачила, як він щойно дивився на Лорел? Він найбільший розпусник на світі. Дивиться на стількох жінок, що я не зміг би так, навіть якби мав дві голови на шиях, що крутилися б, наче совині.

— Є таке, — визнав я.

— Є погляди, а є погляди, — сказала Сіммонові Фела. — У деяких чоловіків погляди масні. Від них хочеться помитися. А в деяких приємні. Ці дають знати, що ти вродлива, — вона неуважно провела рукою крізь волосся.

— Тобі не треба про це нагадувати, — подав голос Сіммон.

— Усім треба нагадувати, — запевнила вона. — Але з Квоутом усе інакше. Він ставиться до цього дуже серйозно. Коли він дивиться на тебе, видно, що на тобі зосереджена вся його увага, — помітивши моє зніяковіле лице, Фела розсмія­лася. — Це одна з твоїх рис, які я вподобала, коли ми по­знайомилися.

Сіммон спохмурнів, а я постарався набути максимально безневинного вигляду.

— Однак відколи ти повернувся, це відчувається майже фізично, — продовжила Фела. — Тепер, коли ти дивишся на мене, у твоїх очах щось коїться. Щось таке, що повністю складається із солодких фруктів, тіней і світла ламп. Щось дике, таке, від чого тікають діви-феї під фіалковим небом. Правду кажучи, це щось страшне. Мені подобається, — на останніх словах вона трохи зіщулилася з хуліганським блиском в очах.

Сіммон цього не витримав. Відштовхнув свій стілець від столика і спробував зіп’ятися на ноги, невизначено розмахуючи руками.

— Ну, гаразд… я просто… гаразд.

— Ох любчику, — озвалася Фела, поклавши долоню на його передпліччя. — Тихо. Не в тому розумінні.

— Не зацитькуй мене, — огризнувся він, але зі стільця не встав.

Фела провела рукою крізь волосся в Сіма на карку.

— Тобі не треба через це тривожитися, — вона засміялася так, ніби ця думка була абсурдною. — Ти прив’язав мене до себе міцніше, ніж усвідомлюєш. Однак це не означає, що я не можу час від часу насолоджуватися дрібкою лестощів.

Сім набурмосився.

— То мені стати самітницею чи що? — запитала Фела. В її голосі з’явилося роздратування, яке принесло із собою ледь помітну нотку її модеґанського акценту. — Забув, як сам почуваєшся, коли Мола виділяє час на флірт із тобою? — Сіммон роззявив рота й набув такого вигляду, ніби намагався одночасно збліднути й зашарітися. Побачивши його спантеличення, Фела розсміялася. — Крихітні Боги, Сіме. Чи ти мене за сліпу маєш? Це мило, і тобі від цього приємно. Яка від цього шкода?

Запала тиша.

— Мабуть, жодної, — врешті сказав Сім. Підвівши погляд, невпевнено усміхнувся мені та прибрав волосся з очей. — Прошу, ніколи не дивися на мене так, як вона сказала. Гаразд? — його усмішка поширшала, стала щирішою. — Не знаю, чи зміг би це витримати.

Я сам мимоволі йому всміхнувся. Сім завжди міг викликати в мене усмішку.

— До того ж, — сказала йому Фела, — ти ідеальний такий, який є, — і поцілувала Сіма у вухо, ніби закріплюючи покращення його настрою, а тоді знову повернулася до мене. — Зате з тобою я не пов’язала б долі за жодні гроші, — категорично заявила вона.

— Що ти маєш на увазі? — поцікавився я. — А як же мій погляд? Моє темне фейське не знаю що?

— О, ти заворожуєш. Але дівчині потрібно дещо більше. Потрібен відданий чоловік.

Я похитав головою.

— Я відмовляюся кидатися їй на шию, як усі інші чоловіки в її житті. Вона цього не терпить. Я бачив, що тоді відбувається.

— А ти коли-небудь думав, що вона може відчувати те саме? — запитала Фела. — У тебе справді неабияка репутація бабія.