Страх мудреця полностью

— Вона? — перепитав я.

— Магія, — пояснила Денна. — Справжня магія.

Ми з Вілом і Сімом хутко перезирнулася.

— Все складно, — заговорив я.

Денна знизала плечима й відкинулася на спинку стільця.

— У мене дуже-дуже багато часу, — заявила вона. — І мені треба знати, як вона працює. Покажіть. Продемонструйте магію.

Ми ніяково засовалися на стільцях. Денна розсміялася.

— Нам не можна, — сказав я.

— Що? — перепитала вона. — Це порушує якусь космічну рівновагу?

— Це порушує спокій констеблів, — відповів я. — Вони за таке по голівці не гладять.

— І майстрам в Університеті це не надто подобається, — докинув Віл. — Вони дуже дбають про репутацію Університету.

— Ой, та ну, — заговорила Денна. — Я чула історію про те, як наш Квоут викликав якийсь демонічний вітер, — вона різко показала великим пальцем на двері позаду себе. — Просто на подвір’ї.

Це їй Емброуз розповів?

— То був просто вітер, — сказав я. — Демони там ні до чого.

— А ще його за це відшмагали, — додав Віл.

Денна поглянула на нього так, ніби не могла зрозуміти, чи жартує він, а тоді знизала плечима.

— Що ж, я не хотіла б доводити когось до біди, — сказала вона з відвертою нещирістю. — Але мене охопила потужна цікавість. І я маю таємниці, які готова запропонувати навзамін.

Тут Сім нашорошив вуха.

— Які таємниці?

— Усі таємниці жіноцтва в їхньому безмежному розмаїтті, — з усмішкою відповіла Денна. — Так уже сталося, що я знаю декілька секретів, які, можливо, дозволять вам уникати проколів у стосунках зі слабкою статтю.

Сім прихилився до Віла й запитав, перейшовши на театральний шепіт:

— Вона сказала «проколів» чи «приколів»?

Віл тицьнув у груди себе, а тоді — Сіма.

— У мене проколи. У тебе приколи.

Денна здійняла брову та схилила голову набік, вичікувально глипаючи на нашу трійцю.

Я ніяково прокашлявся.

— Нам радять не ділитися таємницями Аркануму. Це не одно­значне порушення законів Університету…

— Насправді однозначне, — втрутився Сіммон, винувато поглянувши на мене. — Кількох законів.

Денна драматично зітхнула, звівши очі до високої стелі.

— Так я й думала, — відповіла вона. — Ви просто гарно ­балакаєте. Визнайте: ви не вмієте обертати вершки на масло.

— Я достеменно знаю, що Сім може обертати вершки на масло, — заявив я. — Просто він цього не любить, бо лінивий.

— Я не прошу вас навчити мене магії, — сказала Денна. — Мені просто треба знати, як вона працює.

Сім поглянув на Віла.

— Це не підпадає під визначення несанкціонованого розголошення, так?

— Неправомірного розкриття, — похмуро нагадав Віл.

Денна змовницьки нахилилася вперед, поклавши лікті на стіл.

— У такому разі, — промовила вона, — я також готова профінансувати вечір активної пиятики, що однозначно перевершить ту просту пляшку, яку ви бачите перед собою, — перевела погляд на Віла. — Одна людина з тих, хто працює тут за шинквасом, нещодавно знайшла в підвалі запилюжену кам’яну пляшку. Там не просто вишуканий старий скатен, напій королів шалдим, — там меровані.

Вілем не змінився на лиці, проте його темні очі заблищали.

Я окинув поглядом майже безлюдну залу.

— Вечір ордена не надто жвавий. Ми не маємо вскочити в халепу, якщо сидітимемо тихо, — позирнув на двох своїх супутників.

Сім усміхався своєю хлоп’ячою усмішкою.

— Ніби логічно. Таємниця за таємницю.

— Якщо це справді меровані, — докинув Вілем, — я готовий ризикнути трішки образити почування майстрів.

— Ну, гаразд, — мовила із широкою усмішкою Денна. — Ви перші.

Сім нахилився вперед, не встаючи зі стільця.

— Найпростіше, мабуть, зрозуміти симпатію, — заговорив він, а тоді зупинився, неначе не знаючи, що казати далі.

Втрутився я.

— Знаєш, як за допомогою таля можна підняти щось надто важке для підняття вручну?

Денна кивнула.

— Симпатія дозволяє робити щось подібне, — продовжив я. — Але без незграбних канатів і блоків.

Вілем кинув на стіл два залізні драби й пробурмотів зв’я­зування. Посунув монету праворуч пальцем — і та, що була ліворуч, посунулася через стіл одночасно з нею, повторюючи її рух.

Тут Денна трохи округлила очі. Вона не охнула, та все ж сильно втягнула повітря крізь ніс. Лише тоді мені спало на думку, що вона, певно, досі нічого подібного не бачила. Через мою науку легко було забути, що людина може жити за кілька миль від Університету, зовсім не стикаючись навіть із найпростішою симпатією.

Але Денні слід віддати належне: вона миттю оговталася від подиву. Зовсім трішки повагалася та простягнула один палець, щоб торкнутись одного із драбів.

— Так працював дзвоник у моїй кімнаті, — промовила замислено.

Я кивнув.

Віл посунув свій драб через столик, а Денна його підібрала. Другий драб також піднявся зі столу й загойдався в повітрі.

— Важкий, — зауважила вона, а тоді кивнула самій собі. — Атож, бо це наче блок. Я підіймаю їх обидва.

— Тепло, світло й рух — це все просто енергія, — пояснив я. — Ми не можемо створювати енергію чи знищувати її. Проте симпатія дозволяє її переміщувати або змінювати її різновид.

Денна повернула драб на стіл, і другий упав слідом за ним.

— І яка з цього користь?

Віл доволі весело гмикнув.

— А з водяного колеса є користь? — запитав він. — А з вітряка?