Страх мудреця полностью

— Я теж був набурмосений, — зауважив Вілем.

Денна посунула пляшку до нього.

— І за це ти можеш налити вина, — вона поставила перед кожним із нас по келиху. — Подарунок від мого занадто наполегливого залицяльника, — роздратовано зітхнула. — Вони ніколи не можуть нічого не дарувати, — Денна задумливо придивилася до мене. — Ти якось дивно мовчиш.

Я провів рукою по обличчю і сказав:

— Не очікував побачити тебе сьогодні. Ти застала мене, коли я мало не задрімав.

Вілем налив блідо-рожевого вина, а тоді роздав келихи, поки Денна вивчала гравірування у верхній частині пляшки.

— Сербеор, — замислено промовила вона. — Навіть не знаю, чи пристойний це врожай.

— Насправді ні, — буденним тоном відповів Сіммон, узявши свій келих. — Сербеор — це атурська територія. Нормальні врожаї бувають лише у вин із Вінтасу.

Він трохи випив.

— Справді? — перепитав я, дивлячись на власний келих.

Сім кивнув.

— Із цим часто виникає плутанина.

Денна випила й кивнула самій собі.

— Одначе вино добре, — сказала вона. — Він іще за шинквасом?

— Так, — сказав я, не дивлячись.

— Що ж, тоді… — вона всміхнулася. — Схоже, ти від мене не відчепишся.

— Ти коли-небудь грала в кутики? — з надією спитав Сім.

— На жаль, ні, — відповіла Денна. — Але навчаюся швидко.

Із моєю й Віловою допомогою Сім пояснив правила. Денна поставила кілька конкретних запитань, показавши, що зрозуміла суть. Я зрадів. Сидячи за столом навпроти мене, вона мала стати моєю партнеркою.

— На що зазвичай граєте? — спитала.

— Залежить від обставин, — сказав Віл. — Іноді ми граємо на руку. Іноді — на партію.

— Тоді на партію рук, — сказала Денна. — Скільки?

— Спершу можна зіграти тренувальну партію, — відповів Сім, змахнувши з очей волосся. — Бо ти лише вчишся і взагалі.

Вона примружила очі.

— Я не потребую особливого ставлення, — сягнула в кишеню й виклала на стіл монету. — Хлопці, один йот — це для вас забагато?

Це було забагато для мене, тим паче з партнеркою, яка що­йно навчилася грати.

— Обережніше з цими двома, — попередив я. — Вони грають на кров.

— Насправді, — зауважив Вілем, — кров мені не по­тріб­на, і натомість я граю на гроші, — він попорпався в гаманці, доки не знайшов йот, який твердо поклав на стіл. — Я гото­вий зіграти тренувальну партію, та якщо їй ця думка видається образливою, я поб’ю її й заберу все, що вона захоче викласти на стіл.

Денна у відповідь усміхнулася.

— Такі, як ти, Віле, мені до вподоби.

Перша рука виявилася непоганою. Денна сплохувала з однією взяткою, але ми все одно не змогли б виграти, бо карти були проти нас. Зате на другій руці вона помилилася під час торгу. Тоді, коли Сім її виправив, знітилася й почала торгуватись як скажена. Відтак ненароком пішла першою. Помилка не бозна-яка велика, але вона виклала чирвового валета, а це чудово всім підказало, яка в неї рука. Денна теж це помітила, і я почув, як вона бурмоче собі під носа щось однозначно нежіночне.

Віл і Сім, віддані своєму слову, безсоромно взялися за діло, щоб скористатися ситуацією. Я ж, із огляду на слабкі карти в руці, мало що міг — хіба що сидіти й дивитись, як вони виграють наступні дві взятки й починають насуватися на Денну, мов голодні вовки.

От тільки їм не вдалося. Вона витягнула розумну карткову силу, а тоді дістала чирвового короля. Це було безглуздо, бо вона вже намагалася піти з валета. А тоді дістала ще й туза.

Я усвідомив, що її незграбна, невдатна гра була блефом, незадовго перед Вілом і Сімом. Я постарався не виказувати свого здогаду, доки не побачив, як на їхніх обличчях відобразилося нечітке усвідомлення. А тоді засміявся.

— Не гни кирпи, — застерегла мене Денна. — Я й тебе надурила. Коли показала валета, тебе наче нудити почало, — піднесла руку до рота й вирячила безневинні очі. — Ой божечки, ще ніколи не грала в кутики. Ви можете мене повчити? Чи правда, що іноді люди грають у це на гроші?

Денна різко поклала на стіл іще одну карту й зібрала взятку.

— Прошу. Ви маєте радіти, що я ляскаю вас по руці, а не обдираю, мов липки, всю ніч, як ви заслуговуєте.

Вона невблаганно розібралася з рештою руки, і це дало нам таку сильну перевагу, що з рештою партії все було ясно. Денна після цього не пропустила жодної взятки і грала з такою вправністю, що Манет поряд із нею був усе одно що тяг­ловий кінь.

— Це була мені наука, — мовив Віл, посунувши свій йот до Денни. — Можливо, мені треба трохи зализати рани.

Денна підняла келих в салюті.

— За легковірність добре освічених.

Ми цокнулися з нею келихами й випили.

— А ви були підозріло відсутні, — сказала Денна. — Я чекала на вас майже два витки.

— Чому? — запитав Сім.

Денна розважливо поглянула на Віла й Сіма.

— Ви теж студенти Університету, так? Того особливого, в якому навчають магії?

— Є таке, — приємно погодився Сім. — Ми під зав’язку повні маловідомими секретами.

— Ми граємося з темними силами, яких краще не чіпати, — безтурботно сказав Віл.

— До речі, це зветься Арканум, — зауважив я.

Денна серйозно кивнула, нахилившись уперед. Її личко стало напруженим.

— Загалом ви, мабуть, знаєте, як вона працює в більшості випадків, — вона поглянула на нас. — То розкажіть. Як вона працює?