Я сягнув у кишеню плаща й запитав:
— Бачила коли-небудь симпатичну лампу?
Вона кивнула.
Я пересунув до неї через стіл свою ручну лампу.
— Вони працюють за тим самим принципом. Забирають трохи тепла та обертають його на світло. Це перетворення одного різновиду енергії на інший.
— Як у міняйла, — додав Віл.
Денна з цікавістю покрутила лампу в руках.
— Де вона бере тепло?
— Тепло зберігає сам метал, — пояснив я. — Якщо залишиш її ввімкненою, то рано чи пізно відчуєш, як метал охолов. Якщо він стане надто холодним, лампа не працюватиме, — я показав рукою. — Цю зробив я, тож вона доста ефективна. Для її роботи має вистачити самого лише тепла твоєї руки.
Денна посунула вимикач, і засяяло вузькою дугою тьмяно-червоне світло.
— Я розумію, як пов’язані тепло та світло, — задумливо проказала вона. — Сонце яскраве й тепле. Зі свічкою те саме, — насупилася. — Тільки рух у це не вписується. Вогонь не може щось штовхати.
— Подумай про тертя, — втрутився Сім. — Якщо щось потерти, воно нагрівається, — він продемонстрував це, енергійно потерши рукою тканину своїх штанів. — Отак.
Він продовжив завзято терти собі стегно, не відаючи, що, позаяк це відбувається нижче столика, жест видається вельми непристойним.
— Це все просто енергія. Якщо ти робитимеш це й далі, то відчуєш, як воно нагрівається.
Денна не знати як зберігала серйозне обличчя. Зате Вілем розсміявся, прикривши лице однією рукою, наче йому було соромно сидіти за одним столиком із Сімом.
Сіммон заціпенів і почервонів від зніяковіння.
Я прийшов йому на поміч.
— Гарний приклад. Вісь колеса фургона тепла на дотик. Це тепло походить від руху колеса. Симпатик може переводити енергію у протилежний бік, із тепла в рух, — показав на лампу. — Або з тепла у світло.
— Гаразд, — мовила Денна. — Ви енергетичні міняйла. Але як ви це робите?
— Є такий особливий спосіб мислення, що зветься алар, — продовжив Вілем. — Коли у щось вірять так сильно, що воно з’являється в реальності, — він підняв один драб, і другий полетів за першим. — Я вірю, що ці два драби пов’язані між собою, тож так воно і є, — другий драб раптом із дзенькотом упав на стіл. — Якщо я перестаю вірити, це зникає.
Денна підняла драб.
— Отже, це схоже на віру? — скептично проказала вона.
— Радше на силу волі, — відповів Сім.
Вона схилила голову набік.
— Тоді чому не називати це силою волі?
— «Алар» звучить краще, — відповів Вілем.
Я кивнув.
— Якби в нас не було назв для різних речей, які вражали б, нас ніхто не сприймав би всерйоз.
Денна схвально кивнула. Кутиків її гарного рота торкнулась усмішка.
— І на цьому все? Енергія та сила волі?
— А також симпатичний зв’язок, — додав я. — У Віла вийшла добра аналогія з водяним колесом. Зв’язок схожий на трубу, що веде до колеса. Поганий зв’язок схожий на трубу, в якій повно дірок.
— Що робить зв’язок добрим? — запитала Денна.
— Що подібніші два предмети, то кращий зв’язок. Наприклад, отак, — я налив собі в келих світлого вина, наповнивши його на дюйм углиб, і вмочив туди палець. — Ось ідеальний зв’язок із вином, — пояснив я. — Краплина самого вина.
Я підвівся й підійшов до каміна неподалік. Пробурмотів зв’язування і зронив одну краплю з пальця на гарячий металевий таган, у якому палали дрова.
Знову сів. Тієї ж миті вино в моєму келиху запарувало, а тоді — закипіло.
— І ось чому, — похмуро сказав Вілем, — у жодному разі не можна допускати, щоб симпатик заволодів хоч краплею твоєї крові.
Денна поглянула на Вілема, тоді — знову на келих, і зблідла.
— Чорні руки, Віле, — промовив Сіммон із жахом на обличчі. — Що ти таке кажеш?! — він поглянув на Денну й серйозно сказав: — Жоден симпатик ніколи не зробив би нічого подібного. Це називається зловживанням, і ми ним не займаємося. Ніколи.
Денна видушила із себе усмішку, хоч і трохи напружену.
— Якщо цим ніхто ніколи не займається, то чому це має свою назву?
— Колись займалися, — відповів я. — Але зараз уже ні. Вже сто років.
Я відпустив зв’язування, і вино припинило кипіти. Денна простягнула руку й торкнулася пляшки, що стояла неподалік.
— А чому не кипить і це вино? — спантеличено запитала вона. — Воно ж те саме.
Я постукав себе по скроні.
— Алар. Мій мозок визначає фокус і напрям.
— Якщо це — добрий зв’язок, — запитала Денна, — то який тоді поганий?
— Ось, дай-но покажу, — я витягнув гаманець, подумавши, що після Вілемової зауваги монети бентежитимуть менше. — Сіме, маєш твердий гріш?
Він мав, і я розставив монети у два ряди на столі перед Денною. Показав на пару залізних драбів і пробурмотів зв’язування, а тоді сказав:
— Підійми.
Денна взяла один драб, і інший потягнувся за ним.
Я показав на другу пару: драб і єдиний срібний талант, який у мене зостався.
— А тепер оце.
Денна взяла другий драб, і талант потягнувся за ним у повітря. Вона поводила руками вгору-вниз, наче шальками терезів.
— Цей, другий, важчий.
Я кивнув.
— Різні метали. Вони не такі схожі, тож у це треба вкладати більше енергії.
Я показав на драб і срібний гріш, а тоді пробурмотів третє зв’язування.
