Він знов усміхнувся.
— Точно, — нахилився вперед. — Отже, досить теревень. Чого ти шукаєш?
— Мені потрібна схема певного витвору рукотворства.
Сліт поставив лікті на стіл.
— І…
— Він містить сиґалдрію, яку Кілвін дозволяє вивчати лише тим, хто має звання не нижче за ел’те.
Сліт спокійно кивнув.
— І як швидко вона тобі потрібна? За кілька годин? Днів?
Я уявив, як Віл і Сім не сплять ночами, пильнуючи мене.
— Що швидше, то краще.
Сліт замислився. Його погляд став розфокусованим.
— Це коштуватиме грошей, і немає жодної гарантії, що я зможу надати схему в чітко визначений термін, — він зосередився на мені. — Також, якщо тебе спіймають, тобі висунуть звинувачення щонайменше в неправомірному здобутті.
Я кивнув.
— А знаєш, яке за це покарання?
— «Неправомірне здобуття студентами таємних знань, що не призводить до тілесних ушкоджень інших осіб, — процитував я, — карається штрафом до двадцяти талантів, шмаганням до десяти ударів батогом, тимчасовим відстороненням від Аркануму або відрахуванням з Університету».
— Мене оштрафували на всі двадцять талантів і відсторонили на два семестри, — похмуро сказав Сліт. — А то ж була лише алхімія рівня ре’ларів. Якщо це для ел’те, тобі буде гірше.
— Скільки? — запитав я.
— Щоб заволодіти схемою за кілька днів… — він на мить вдивився у стелю. — Тридцять талантів.
Я відчув, як у мене обірвалися нутрощі, проте зберіг спокійний вираз обличчя.
— Торг можливий?
Сліт знову яскраво всміхнувся. Зуби в нього були дуже білі.
— Також я приймаю послуги, — зауважив він. — Але послуга на тридцять талантів має бути великою, — він задумливо поглянув на мене. — Можливо, ми зуміли б вигадати щось у цьому дусі. Але, мабуть, необхідно згадати, що, коли я вимагаю надання послуги, її необхідно надати. На цьому етапі торг неможливий.
Я спокійно кивнув, показуючи йому, що зрозумів. Але відчув, як у мене в животі зав’язується холодний вузол. Це була кепська ідея. Я відчував це нутром.
— А ти винен комусь іншому? — запитав Сліт. — І не бреши, бо я дізнаюся.
— Шість талантів, — невимушено сказав я. — Віддати слід наприкінці семестру.
Він кивнув.
— Певно, не зміг узяти цю суму в якогось лихваря. Ти ходив до Геффрона?
Я хитнув головою.
— Деві.
Сліт уперше від початку нашої розмови втратив самовладання. Його чарівлива усмішка начисто зникла.
— Деві? — він піднявся на стільці, раптом напружившись усім тілом. — Ні. Гадаю, ми не зможемо дійти згоди. Якби ти мав готівку, це було б інше діло, — Сліт похитав головою. — Але ні. Якщо Деві вже володіє часткою тебе…
Від його реакції мене кинуло в холод, а тоді я усвідомив, що він просто намагається видурити більше грошей.
— А якби мені довелося позичити в тебе грошей, щоб розрахуватися з нею?
Сліт похитав головою й частково повернув собі втрачену безтурботність.
— Це ж еталон браконьєрства, — проказав він. — Деві досі цікавиться тобою. Вклалася в тебе, — він випив і багатозначно прокашлявся. — Їй не до вподоби, коли інші лізуть туди, де вона вже заявила свої права.
Я здійняв брову і сказав:
— Мабуть, мене зачарувала твоя репутація. Нíде правди діти, дурний я був.
Його лице нахмурилося.
— Що ти хочеш цим сказати?
Я заспокійливо замахав руками.
— Прошу, сприймай мене бодай наполовину таким розумним, як у чутках, — сказав я. — Якщо не можеш дістати те, чого я хочу, просто визнай це. Не марнуй мій час, призначаючи недоступні мені ціни чи вигадуючи складні виправдання.
Сліт, здавалося, не міг зрозуміти, чи варто йому образитися.
— Де ти тут побачив складність?
— Та ну! — заговорив я. — Ти ладен піти проти законів Університету, ризикнути прогнівати майстрів, констеблів і залізний закон Атуру. Але через дрібне дівча в тебе тремтять коліна? — я шморгнув носом і повторив жест, який Сліт робив раніше: вдав, ніби зіжмакую щось і кидаю через плече.
Якусь мить він дивився на мене, а тоді розреготався.
— Так, саме так, — визнав Сліт, витираючи з очей по-справжньому веселі сльози. — Вочевидячки, твоя репутація теж мене обманула. Якщо ти гадаєш, ніби Деві — це дрібне дівча, то ти й близько не такий розумний, як я думав.
Поглянувши за моє плече, Сліт кивнув невидимій мені людині та зневажливо махнув рукою.
— Іди собі, — промовив він. — Мені треба вести справи з розважливими людьми, що знають, як насправді влаштований світ. Ти марнуєш мій час.
Я відчув, що наїжачуюся від роздратування, та постарався не виказувати його обличчям.
— А ще мені потрібен арбалет, — заявив я.
Сліт хитнув головою.
— Ні. Сказано ж тобі. Жодних позик чи послуг.
— Я можу заплатити натурою.
Він скептично поглянув на мене.
— Який арбалет?
— Будь-який, — відповів я. — Він не конче має бути розцяцькованим. Аби тільки працював.
— Вісім талантів, — заявив Сліт.
Я суворо поглянув на нього.
— Не ображай мене. Це банальна контрабанда. Я поставлю десятку проти гроша на те, що ти можеш роздобути арбалет за дві години. Спробуєш мене надурити — я просто піду за річку й візьму арбалет у Геффрона.
— Бери арбалет у Геффрона, та й тягни його аж з Імрі, — погодився Сліт. — Констебль був би дуже радий це побачити.
Я знизав плечима й почав спинатися на ноги.
