Але години безплідних пошуків складались у дні, і наш захват ущух, залишивши по собі тільки похмуру рішучість. Віл і Сім продовжували глядіти мене вночі, захищаючи своїм аларом. Ніч за ніччю вони не спали й через це ставали понурими та дратівливими. Я почав спати лише по п’ять годин на добу, щоб полегшити їм життя.
За звичайних обставин п’яти годин сну мені було б задосить, але я досі відновлювався після травм. А ще мені треба було постійно підтримувати алар, який мене оберігав. Це психічно виснажувало.
На третій день наших пошуків я закуняв, вивчаючи металургію. Проспав усього пів хвилини — відтак моя голова гойднулась і я різко прокинувся. Одначе мене до кінця дня не полишав крижаний страх. Якби Емброуз напав тієї миті, я міг би загинути.
Тож я, хоч і не міг собі цього дозволити, почав спустошувати свій дедалі тонший гаманець, купуючи каву. Чимало шинків і кафе поряд з Університетом обслуговували смаки шляхти, тож кава була легкодоступна, але вона не буває дешевою. Налрут обходився б не так дорого, та він мав сильніші побічні ефекти, через які я не хотів ризикувати.
Між годинами пошуків ми намагалися підтвердити мої підозри щодо Емброузової провини в нападах. У цьому нам таки поталанило. Віл бачив, як Емброуз повернувся до своєї кімнати після лекції з риторики, а я в той самий час мусив боротися з ознобом зв’язувача. Фела бачила, як Емброуз доїв пізній обід і повернувся до своїх кімнат, а я чверть години по тому відчув, як спину та руки обдає потом і пощипує від жару.
Того ж вечора я бачив, як Емброуз попрямував до своїх кімнат у «Золотому поні» після зміни в Архівах. Невдовзі після того відчув легкий тиск у обох плечах, який підказував, що Емброуз намагається мене штрикнути. Після пліч мене кілька разів тицьнуло в більш інтимне місце.
Віл і Сім погодилися, що це не може бути збігом: це Емброуз. І це, що найкраще, підказувало нам: те, що Емброуз використовує проти мене, зберігається в його кімнатах.
Напади були не надто часті, але починалися несподівано.
На п’ятий день після початку наших пошуків схеми, коли Емброузу, напевно, було особливо паршиво на душі чи нудно, їх було вісім: один — коли я прокидався у Вілемовій кімнаті, два — під час обіду, два — поки я вивчав фізіогноміку в Медиці, а ще три відбулися один за одним, поки я займався холодним куванням заліза у Промислі.
Наступного дня нападів узагалі не було. У певному розумінні це було ще гірше. Я годинами тільки те й робив, що чекав, коли все почнеться.
Тож я навчився підтримувати залізний алар під час їди й купання, на заняттях і під час розмов із викладачами та друзями. Підтримував його навіть під час дуелей на просунутій симпатії. На сьомий день нашого пошуку це розпорошення уваги й моє загальне виснаження призвели до того, що я вперше зазнав поразки від рук двох співучнів. Так закінчилася суцільна смуга моїх дуельних перемог.
Я міг би сказати, що був занадто втомлений, щоб цим перейматись, але це було б не зовсім правдою.
***
На дев’ятий день наших пошуків, коли ми з Вілемом і Сіммоном прочісували книжки у своїй читацькій норі, її двері відчинились і всередину прослизнула Фела. Вона несла в руках лиш одну книжку, а не цілий оберемок, як зазвичай, і важко дихала.
— Знайшла, — сказала вона з блиском у очах. Від захвату її голос прозвучав майже різко. — Знайшла один примірник.
Вона тицьнула книжку нам, щоб ми прочитали золоте тиснення на товстому шкіряному корінці: «Фассі-Моен ве Скрівані».
Про «Скрівані» ми дізналися ще на початку своїх пошуків. То була чимала збірка схем, укладена давно померлим рукотворцем, на ім’я Суртур. Дванадцять грубих томів детальних схем і описів. Знайшовши покажчик, ми вирішили, що наш пошук майже завершено, позаяк у ньому згадувалися «Схемати побудови чудовного п’ятиґрамма, котрий показав надзвичайну дієвність у запобіганні лихій симпатії». Том дев’ятий, сторінка вісімдесят друга.
Ми з’ясували, що в Архівах є вісім версій «Скрівані», та так і не знайшли їх у повному обсязі. Завжди бракувало сьомого, дев’ятого й одинадцятого томів, які, поза сумнівом, ховалися в особистій бібліотеці Кілвіна.
Ми витратили на пошуки цілих два дні та врешті махнули рукою на «Скрівані». Але тепер Фела його знайшла — не просто деталь головоломки, а всю головоломку.
— Те, що треба? — запитав Сіммон. У його голосі захват змішувався з недовірою.
Фела поволі прибрала руку з нижньої частини палітурки. За нею показалося яскраво-золоте число 9.
Я зірвався зі стільця й мало не перекинув його, рвонувши до Фели. Однак вона всміхнулася й високо занесла книжку над головою.
— Спершу пообіцяй мені вечерю, — промовила.
Я засміявся й потягнувся до книжки.
— Коли це скінчиться, я поведу вечеряти всіх.
Вона зітхнула.
— І скажи мені, що я найкращий канцеляр усіх часів.
— Ти найкращий канцеляр усіх часів, — мовив я. — Удвічі краща, ніж найкраще, на що був би здатен Віл, навіть маючи десяток рук і сотню зайвих очей.
— Фу, — вона передала мені книжку. — Вперед.
Я побіг до столу й розгорнув книжку.
