Ми постійно були підозрювані у зраді. Навіть вияв смутку чи радости становив підставу для підозр. Смуток бо свідчив про невдоволеність нашим життям, а радісний настрій – байдуже, спорадичний він чи мимовільний і скороминущий, – трактувався як небезпечне явище, що може підірвати відданість справі комунізму. Доводилося скрізь і завжди бути обачним у виявах власних почуттів. Нам усіляко давалося зрозуміти, що жити кожному з нас дозволено тільки доти, доки ми дотримуємося партійної лінії – чи то в приватному, чи в громадському житті.
Під цю пору – усього через два роки після примусової колективізації – нормальні людські взаємини цілком розпалися. Сусіда примушували бути донощиком на сусіда, друзі мусили зраджувати друзів, дітей учили заявляти на своїх батьків, через що навіть родичі намагалися менше спілкуватися між собою.
Куди й ділася традиційна привітна гостинність селян, поступившись місцем недовірливості й підозріливості! Страх став постійним нашим супутником: людина була пройнята містичним жахом, опинившись у безпорадній самоті й безнадії перед лицем державної потуги.
Керівними органами колгоспу були парторганізація, загальні збори колгоспників і правління. Допоміжні контрольно-каральні функції виконували ревізійна комісія та колгоспний суд. Організаційну підтримку партії надавали комсомол і комнезам (ця організація незаможних селян існувала й далі після завершення колективізації). Рука в руку з ними діяли інші організації, що їх укупі з усякого роду таємними і нетаємними агентами, агітаторами, пропаґандистами й активістами керівництво використовувало, щоб стежити за кожним подихом колгоспників.
Фактично колгоспними справами заправляв секретар парторганізації колгоспу. Решта колгоспних керівників були прості виконавці його розпоряджень. Партійний секретар був місцевим диктатором, посідаючи функції приблизно такі, як політичний комісар у Червоній Армії. Як там командир не міг дати жодного наказу без схвалення політичного комісара, так і голова правління колгоспу не мав права нічого вирішувати без схвалення партсекретаря.
Найвищим органом колгоспного самоврядування, згідно з колгоспним статутом, були загальні збори членів артілі. Насправді ж ці збори являли собою лише орган, через який партійна організація накидала народові свою політику і свої ухвали в усіх найважливіших питаннях.
У поточній роботі виконавчим органом колективного господарства було правління, що його обирали на загальних зборах терміном на два роки. Разом з головою до правління входило дев'ять членів. Обирали їх, як вважалося, за особисті заслуги, знання і досвід у господарюванні, але на ділі ці демократичні засади нехтувано. На кожну посаду висувалося тільки по одному кандидатові, а його добирали з-поміж членів партії або людей, що заслуговували на партійне довір'я. Оскільки голосування відбувалося простим підніманням рук і кожний явний прояв опозиції проти партії наражав виборця на переслідування, то партійним верховодам зовсім не важко було забезпечити бажаний склад правління.
На голову правління обирали обов'язково членів або кандидатів у члени партії. Професійна кваліфікація при цьому не бралася до уваги, бо ж більшість претендентів на посаду голови були городяни, неспроможні відрізнити жита від пшениці чи борони від плуга. Для кандидата на голову достатньою рекомендацією була вірність партії та партійній політиці в ставленні до колгоспників. У нашому селі головою колгоспу ні разу не ставав хтось із місцевих, хоч по інших селах декілька таких призначалися на цю посаду.
Інших членів правління та нижчих колгоспних керівників обирали за таким самим принципом, як і голову. Кандидат на члена правління не конче належав до партії, але він мав бути «безпартійним комуністом», тобто вірним послідовником більшовицької ідеології. Таких ще називали «активістами».
Ще одним, буцімто незалежним, елементом структури колгоспу вважалися ревізійна комісія і колгоспний суд. Комісія, що складалася з рядових членів колгоспу й обиралася на щорічних звітно-виборних зборах, перевіряла діяльність правління і таким чином впливала на його політику. Вона також контролювала фінансові заходи правління, тобто те, що стосувалося виробництва, розподілу прибутків і щорічного доходу. Однак усі акти й звіти ревізійної комісії ще перед зборами піддавалися пильній партійній перевірці та оцінці.
Колгоспний суд, хоч він і називався офіційно товариським судом, насправді перетворився на жахливий каральний орган.
Найвпливовішою – після партійної – силою в структурі колгоспу була комсомольська організація. Комсомольці посідали керівні пости нарівні з повноправними комуністами. Але комсомол також слугував вірною і надійною опорою для різноманітних нових починань. Коли партія плянувала якусь кампанію чи просто пропаґандистський захід, комсомолові відводилась роля головного рушія, важеля, на який досить було натиснути, щоб запрацювала вся політична машина.
