— «Я живу, щоб любити й дарувати», — процитував Тайо. — Тебе було типовано як Дарительку, подібну до Золотої пророчиці, але ти тримаєш ресурси при собі замість ділитися ними.
Сказавши це, він опустив погляд на її груди.
— А ще мені відомо, що фізичних застережень щодо сексу в тебе немає, — додав він із тінню хтивого усміху. — Чув, що ти щоразу маєш оргазм.
— Мені треба до храму, — з ошалілим виглядом відповіла Робін. — Благословенне Божество каже, що я маю співати мантру. Я відчуваю потребу.
Вона знала, що розлютила й образила його, і що він не повірив, ніби вона чує якусь вищу силу; але Тайо сам розповідав їм у підвальному лекторії про те, як важливо відкрити розум та серце божественній силі, і якщо заперечить — вийде, що він підважить власні слова. Крім того, мабуть, його бажання зникло, коли вона обмазала обличчя шмарклями, бо за кілька секунд він повільно підвівся.
— Гадаю, тобі корисніше буде відплатити громаді служінням, — сказав він. — Принеси з кухні засоби для прибирання та чисту постіль із пральні й вишкреби ці три кімнати усамітнення.
І Тайо відсмикнув завісу, відсунув скляні двері й пішов.
Відчувши негайно полегшення і водночас боячись далекосяжних наслідків цієї відмови, Робін на мить притулилася до стіни, як могла витерла обличчя кофтою, а тоді роззирнулася.
У кутку зі стіни стирчав душ на короткому шлангу і дренаж під ним. Поруч із діркою на латці пліснявої підлоги стояла слизька пляшка рідкого мила і лежала брудна ганчірка. Вочевидь, тут люди мали підмиватися перед сексом. Стараючись викинути з голови жахливий образ Тайо, який нагладжує ерегований прутень, а тоді лягає до неї, Робін пішла по відро та швабру. Але щойно вийшла з кущів, які приховували кімнати усамітнення, як уклякнула на місці.
Перед фонтаном Утопленої пророчиці на дерев’яному ящику стояла самотня Емілі Пірбрайт. Її голова була опущена, а в руках вона тримала шматок картону з якимись словами. Робін не хотіла наближатися до фонтану, поки там була Емілі, але боялася покарання за відмову вклонитися Дайю. Прикинувшись, ніби взагалі не бачить Емілі, вона підійшла до води, але очі мимоволі мандрували до мовчазної постаті.
Обличчя і голова Емілі були замащені землею, і так само її червоний однострій. Вона дивилася у землю, ігноруючи присутність Робін так само вперто, як сама Робін ігнорувала її.
Слова, написані на шматку картону, який тримали чорні від землі руки Емілі, були такі: «Я БРУДНА СВИНЯ».
«Ї Цзін», або «Книга Змін»