— Дякую. Сподіваюся, воно промовляє: «Грошей в мене повно, а здорового глузду не завезли».
— Ну, може, почне, як одягнешся фіфою, — відповів Страйк, виїжджаючи зі стоянки.
— Що там Біґфут? — спитала Робін. Вони саме їхали повз довгий ряд едвардіанських вілл.
— Тримає неприємний целібат, — відповів Страйк. — Але я чогось вважав, що людина з кількома мільйонами за душею могла б собі хоч гребінець дозволити.
— Ти настільки не любиш неохайність? — розвеселилася Робін.
— Не люблю, коли в людини є вибір. Що, так важко помитися? — Страйк звернув правобіч, а тоді сказав: — Дев, до речі, знайшов хлопа, який потрібен Шпенику.
— О, добре, — відповіла Робін. Вона не плекала ілюзій щодо невиліковно злочинної натури Шпеника, але колись він врятував її від підозрюваного убивці, і за це вона була йому вдячна. — Як справи в дитини?
— Він не каже, але сподіваюся, що зустріч із батьком її трохи підтримає… а ось і приїхали…
Раніше, ніж Робін чекала. Страйк звернув на стоянку перед особливо великим едвардіанським будинком, від вигляду якого Робін трохи зніяковіла, а тоді з сумом згадала власну квартирку з тонкими стінами і ненастанною музикою від сусіда згори.
Двері відчинилися раніше, ніж вони дійшли до них. Їх зустріла зведена сестра Страйка, донька відомої актриси і зіркового рокера, його батька. На Прюденс була проста чорна сукня, на погляд Страйка — нічого особливого, а от Робін одразу здогадалася, що вона коштує десь як її іпотека за місяць.
Подібно до сера Коліна Еденсора, Прюденс мала обличчя, яке негайно вселяло симпатію — принаймні на смак Робін. Вона була не така красуня, як мати-акторка, але дуже гарненька, з веснянками і довгим, хвилястим чорним волоссям. Трохи розкосі очі і маленький усміхнений рот надавали їй схожості з бешкетним ельфеням. Зайвої ваги вона не мала, але мала виразні форми, що стало полегшенням для Робін, яка очікувала побачити худину і пласкі груди.
— Заходьте, заходьте! Дуже приємно познайомитись, — сказала Прюденс із усмішкою, потискаючи руку Робін.
— Навзаєм. У мене не завжди таке волосся, — додала Робін і негайно про це пожалкувала. На очі трапилося власне відображення у дзеркалі в передпокої. — Це частина мого прикриття.
— О, але це дуже гарно, — відповіла Прюденс, а тоді потягнулася обійняти Страйка.
— Ну нічого собі, братику. Тебе все менше і менше, оце так прогрес.
— Якби я знав, що це всім так подобається, попросив би відрізати мені другу ногу.
— Дуже смішно. Ходімо до вітальні. Я щойно відкоркувала вино.
Вона повела детективів до великої кімнати з вишуканою обставою. Гарні пропорції, великі чорно-білі фотографії на стінах, книжкові полиці й велика канапа з темної шкіри на металевому каркасі — все це мало вигляд водночас і стильний, і затишний.
— Добре, — сказала Прюденс, жестом запрошуючи Страйка та Робін сісти на диван, а сама влаштувалася у великому кріслі кремового кольору і наповнила вином ще два келихи, — про одяг. Можна спитати, навіщо він потрібен?
— Робін повинна стати схожою на багату дівчину, якій настільки нема чого робити, що вона вступає в секту.
— В секту?
— Дехто вважає їх сектою, — уточнила Робін. — У них є така собі заміська резиденція, і я сподіваюся вступити до їхніх лав, щоб потрапити туди.
На подив обох детективів, Прюденс перестала всміхатися і насупилася.
— Мова часом не про УГЦ?
Робін здивовано глянула на Страйка.
— Оце так дедукція, — сказав той. — Чому ти так вирішила?
— Бо вони засновані в Норфолку.
— Хтось із твоїх клієнтів був її членом? — раптом здогадався Страйк.
— Я не розголошую персональні дані клієнтів, Корморане, — удавано суворим тоном заявила Прюденс і посунула до нього келих із вином.
— Шкода, — поремствував Страйк, — бо нам потрібні колишні віряни.
Прюденс кілька митей уважно дивилася на нього, а тоді почала:
— Мій обов’язок — зберігати конфіденційність, тому…
— Та я жартую, — запевнив її Страйк. — Я не питаю в тебе ім’я та адресу.
Прюденс із серйозним обличчям пригубила вино. А тоді сказала:
— Думаю, вам буде непросто розговорити колишніх членів УГЦ. Такий примус лишає по собі сильне почуття сорому і помітну травму.
Побачивши їх разом, Робін вперше відзначила, що її партнер справді схожий на Джонні Рокбі. І Страйк, і Прюденс мали ту саму лінію щелепи, ту саму відстань між очима. Їй, що мала трьох братів, з якими виросла, стало цікаво, як воно — вперше зустрітися з кровним родичем після сорока. Але між братом і сестрою було дещо більше, ніж ледь помітна зовнішня схожість: видно було, що між ними вже встановилося певне мовчазне порозуміння.
