Стрімка могила полностью

Духи реальні. Засвіти існують. Я це знаю, це факт. УГЦ — втілення зла і розтління, але деякі елементи їхнього вчення правдиві. Я став свідком надприродних подій, яким не маю «раціонального» пояснення. Джонатан і Мадзу — погані люди, і я досі не знаю, духів вони викликали чи демонів, але я бачив, як вони це робили. Дзеркала, яких ніхто не торкався, розбивалися. Предмети левітували. Я бачив, як Джонатан проспівав мантру, а тоді сам-один підняв вантажівку. Вони казали нам, що за переступи Ворог нашле на ферму демонів, і одного разу я, здається, бачив їх: то були людські постаті з головами свиней.

У день смерті кожного з пророків трапляється його Маніфестація. Вірянам не можна ходити на Маніфестації до 13 років, а ще суворо заборонено розмовляти про них із невірянами. Мені дуже не хочеться розповідати про Маніфестації на письмі, тож просто скажу вам, що я бачив абсолютно надійні докази повернення мертвих із того світу. Це не означає, що я вважаю пророків справді святими. Я знаю тільки, що на роковини своєї смерті вони повертаються.

Маніфестація Викраденого пророка лякає, але найстрашніша Маніфестація Утопленої пророчиці. Саме її передчуття змінює атмосферу на Чапмен-Фарм.

Не знаю, чи здатна Утоплена пророчиця матеріалізуватися за межами ферми, але знаю, що вона та інші досі є у засвітах, і боюся накликати її гнів на себе, якщо викажу таємницю Маніфестацій.

Ви, мабуть, вважаєте мене божевільним, але я кажу правду. УГЦ — це чисте зло, вони небезпечні, проте інший світ існує, і вони знайшли шлях туди.

Кевін

Минуло два дні потому, як вони взялися за справу Еденсора. Добре обміркувавши стратегію, Страйк набрав Робін із офісу. Робін мала вихідний і щойно зайшла до перукарні. Вона вибачилася перед стилісткою, яка саме взяла в руки ножиці, і відповіла на дзвінок.

— Привіт. Що сталося?

— Ти прочитала всі документи Еденсора, що я тобі прислав?

— Так, — відповіла Робін.

— Я все це обміркував і гадаю, що добрим першим кроком буде знайти дані перепису населення й дізнатися, хто мешкав на Чапмен-Фарм протягом останніх двадцятьох років. Якщо ми від-стежимо колишніх членів УГЦ, зможемо перевірити розповіді Пірбрайта про те, що там відбувається.

— Для громадськості відкриті тільки дані до 1921 року, — нагадала Робін.

— Знаю, — відповів Страйк, який саме переглядав Національні архіви в інтернеті, — і тому сьогодні пригощатиму каррі Вордла. Не приєднаєшся? Я йому здав одного хлопа, що платить за все фальшивими десятками, а натомість він пообіцяв дістати мені всі дані по справі про вбивство Пірбрайта. Пригощаю, власне, для того, щоб він дав слабину, бо хочу витрясти з нього ще доступ до перепису.

— На жаль, не зможу прийти, — сказала Робін. — Раян купив квитки до театру.

— А, — відповів Страйк і потягнувся по електронку. — Ну, я мав тебе запросити.

— Вибачай, — сказала Робін.

— Та нічого, в тебе ж вихідний, — запевнив Страйк.

— Насправді я зараз у перукарні, — сказала Робін, бажаючи показати, що займається справою, хоч і не зможе сьогодні зустрітися зі Страйковим знайомим із поліції.

— Справді? І який буде колір?

— Ще не знаю, — відповіла Робін. — Щойно сіла в крісло.

— Гаразд. Я ще хотів спитати, чи в тебе вийде завтра прийти до Прюденс. Вона радо позичить тобі одяг.

«Якщо, звісно, Мерфі не придбав квитки до, бляха, опери».

— Це було б чудово, — сказала Робін. — Де вона живе?

— Строберрі-Гілл. Я тобі скину адресу. Там і зустрінемось, я до п’ятої на хвості у Біґфута.

Погодивши план, Страйк поклав слухавку і насупився, затягуючись вейпом. Думка про те, що Мерфі купує квитки в театр, зіпсувала йому настрій; це показувало небезпечне старання. Вони вже вісім місяців разом, отже, поліціянт не мав би вже прикидатися, що хоче дивитися п’єси замість того, щоб гарно поїсти і перейти до сексу. Спершись на партнерський стіл, Страйк підвівся і пішов до приймальні, де офісна менеджерка Пат щось наклацувала на комп’ютері. Вочевидь, вона частково почула його розмову з Робін крізь прочинені двері, бо спитала, за звичкою не випускаючи з зубів електронну сигарету:

— А чого він Біґфут?

— Бо це і є Біґфут, — викапаний єті, — відповів Страйк, наливаючи води у чайник. Чоловік, про якого йшла мова, був багатим власником компанії, що торгувала програмним забезпеченням, а його дружина вважала, що чоловік учащає до секс-працівниць. Страйкові під час останнього стеження довелося їхати з ним у ліфті, тож він міг засвідчити, що чолов’яга не лише височезний, волохатий та розхристаний, а ще й смердить так, ніби від останнього миття лишилися хіба туманні спогади.

— От дивно, то є бороди, то нема, — зронила Пат, продовжуючи клацати.

— Це називається гоління, — пояснив Страйк, беручи горнята.

— Ха-ха, — озвалася Пат. — Я про моду. Бакенбарди всякі.