Світло між двох океанів полностью

— Удочерити її? — Ізабель закам’яніла. — Вони ніколи не віддадуть дитину на маяк, у пустку. Тут немає жодного лікаря, тут немає школи. Навіть церкви, а це, очевидно, найважливіше для них. І навіть якщо вони погодяться віддати її на усиновлення, то віддадуть якійсь парі в місті. А тяганина може тривати вічно. Вони захочуть зустрітися з нами. А тобі ніколи не дадуть відпустку, щоб поїхати на зустріч раніше, ніж за півтора року. — Ізабель поклала руку на його плече. — Я знаю, що ми впораємося. Я знаю, що ти будеш чудовим батьком. А вони — ні.

Вона, дивлячись на дитину, торкнулася пальцем до її ніжної щічки.

— Томе, любов сильніша за правила. Якби ти повідомив про човен, зараз вона б стирчала в якомусь жахливому сиротинці. — Із поклала руку на плече чоловіка. — Бог почув наші молитви. І молитви дитини теж. Це було б невдячно з нашого боку відправити її назад.

Пригаслий після викидня материнський інстинкт Ізабель ожив із появою Люсі, як щепа приживається й росте на кущі троянди. Вона цілковито віддавалася дитині, котра так потребувала материнського піклування. Пережите горе та віддаленість від світу перев’язали рану й тільки зміцнювали зв’язок з немовлям зі швидкістю, яку може створити лише природа.

Коли Том увечері спустився з маяка, Ізабель сиділа біля каміна, біля першого осіннього вогню в кріслі-гойдалці, зробленому ним чотири роки тому, і няньчила дитину. Вона не помітила його, а він мовчки дивився на неї. Здавалося, жінка інстинктивно знала, що робити з дитиною, і один рух був продовженням іншого. Він почав сумніватися. Можливо, Ізабель мала рацію. Хто він такий, щоб розлучити цих жінку й дитину?

Вона тримала в руках молитовник, до якого після першого викидня зверталась дедалі частіше. Тепер мовчки читала «Воцерковлення жінки», молитву для жінок після пологів: «Твоя жінка в кутах твого дому, як та виноградина плідна, твої діти навколо твого стола, немов саджанці ті оливкові!»

Наступного ранку Ізабель стояла біля Тома на маяку й тримала в руках дитину. А він надсилав повідомлення, ретельно зважуючи кожне слово. Його пальці тремтіли, коли він починав: Том боявся надсилати новину про викидні, але це було набагато гірше. «Дитина народилася раніше крапка несподівано для обох крапка Ізабель одужує крапка лікаря не потрібно крапка дівчинка крапка Люсі». Він повернувся до Ізабель.

— Ще щось?

— Вага. Люди завжди питають про вагу. — Вона згадала дитину Сари Портер. — Напиши: три кілограми чотириста грамів.

Том, подивившись на неї, здивувався, як легко вона збрехала. Він повернувся до передавача і вистукав цифри.

Коли прийшла відповідь, розшифрував її та записав у журналі: «Вітаємо крапка чудова новина крапка офіційно записали приріст населення на острові Янус згідно з правилами крапка Ральф і Блуї передають вітання крапка бабусі й дідусеві повідомимо крапка». Том зітхнув, у грудях щось тиснуло, він вирішив трохи зачекати, перш ніж передавати відповідь Ізабель.

У наступні тижні Ізабель розквітнула. Вона щось наспівувала вдома. Жінка не могла втриматися від того, щоб весь день не кидатися на Тома з обіймами й поцілунками. Вона щиро усміхалася й була щасливою. А дитина? Дитина дихала спокоєм і довірою. Її обіймали, цілували й пестили, їй співали, і вона була задоволена.

— Мама тут, Люсі, мама тут, — колисала Ізабель дитинку.

Не було жодних сумнівів, що дівчинка квітнула. Її шкіра немов світилася м’яким ореолом. Груди Ізабель знову наповнилися молоком, доктор Ґриффітс детально описав процес «релактації», і дитина, не вагаючись, їла так, ніби між ними двома було укладено якусь угоду. А Том, загасивши вранці маяк, почав затримуватися там довше. Знову й знову він ловив себе на тому, що повертається до запису за 27 квітня і дивиться на порожнє місце в журналі.

Том знав: правила іноді можна порушувати. І все ж вони були тим, що відрізняло людину від дикуна, людину від монстра. Правила, які стверджують: людину краще взяти в полон, аніж убити. Правила, які дозволяли винести поранених з нічийної землі. Але завжди поставало одне просте питання: чи міг він забрати це немовля в Ізабель? Якщо дитина була сама-самісінька в цьому світі? Невже це правильно — відбирати її в жінки, котра обожнювала її, і віддавати на милість долі?

Уночі Тому снилося, що він тонув, відчайдушно махаючи руками й ногами, намагаючись знайти землю, але не було на що стати, не було нічого, щоб утримати його на плаву, окрім русалки, за хвіст якої вхопився Том, котра почала тягти його дедалі глибше й глибше в темну воду, поки він не прокинувся в холодному поту, задихаючись. А Ізабель блаженно спала біля нього.

— Здоров, Ральфе! Радий тебе бачити. А де Блуї?