— О, дякую, манюня! — усміхнувся він. — Дивись, не з’їж мене. — Вона знову поглянула йому в очі, і він схопив її та почав лоскотати.
— О! Ідеальний татко! — почувся голос іззаду. Том, обернувшись, побачив тестя. — Вирішив прийти й переконатися, що тут усе гаразд. Ві завжди казала, що я добре даю раду трьом нашим. — Коли пан Ґрейсмарк казав останні слова, на його обличчі промайнула тінь. Швидко опанувавши себе, він простягнув руки. — Ходи до дідуся! Ходи і потягни його за вуса. Ох, моя маленька принцеса!
Люсі ступила кілька кроків, простягнувши рученята.
— Ось так, — сказав Білл, хапаючи її.
Вона потягнулася до кишенькового годинника в жилеті й витягнула його.
— Хочеш подивитися, котра година? Знову? — засміявся Білл і ще раз відкрив золотий футляр, показавши їй стрілки.
Дівчинка відразу ж закрила його й тицьнула дідусеві, щоб той відкрив сам.
— Віолетті зараз дуже важко, — звернувся пан Ґрейсмарк до зятя.
Том звівся на ноги і струсив траву зі своїх штанів.
— Чому, Білле?
— Сумує за Ізабель, а тепер сумуватиме ще й за маленькою… — Він зробив паузу. — Повинна ж бути робота в Партаґезі?.. Ти ж закінчив університет, заради Бога…
Том переступив з ноги на ногу.
— О, я знаю цю приказку, — продовжив пан Ґрейсмарк. — Доглядач маяка — то назавжди.
— Це не просто приказка, — сказав Том.
— І це правда?
— Більш-менш.
— Але ж ти міг би покинути роботу? Якщо б ти справді захотів?
Том задумався.
— Білле, чоловік може залишити дружину, коли він дійсно цього захоче. Але ж це не означає, що так чинити правильно.
Білл подивився на Тома.
— Навряд чи це є чесним учинком, коли тебе навчили, ти здобув досвід, а потім усе залишаєш і йдеш. І, зрештою, до цього звикаєш. — Він, поглянувши на небо, замислився. — Там я на своєму місці. Ізабель теж подобається на Янусі.
Дитина простягнула ручки до Тома, і він відразу ж посадив її собі на стегно.
— Будь ласка, подбай про моїх дівчаток! Це все, про що я прошу, — сказав Білл.
— Я зроблю все можливе. Обіцяю вам!
Найважливішою традицією в День подарунків у Партаґезі був церковний ярмарок. Тоді збиралися не лише містяни, а й мешканці всієї округи. Це свято було започатковане багато років тому кимось, хто бачив переваги проведення заходу зі збору коштів у день, коли ніхто не скаже, що має дуже багато роботи й не може прийти. Крім того, оскільки це було відразу ж після Різдва, всі намагалися бути щедрими.
Окрім продажу тортів та ірисок, слоїків з варенням, котрі іноді вибухали від пекучого сонця, ярмарок славився спортивними та іншими змаганнями. А забіги з яйцем у ложці, на трьох ногах[9] і в мішку були найпопулярнішими. Також тут збивали кокосові горіхи, однак від тирів після війни відмовилися, бо через нещодавно відточені навички тутешніх чоловіків власники втрачали гроші.
На святкування приходили всі, і найбільш важливим обов’язком було взяти участь у змаганнях. Сім’ї проводили на ярмарку цілий день. Тут можна було купити за шість пенсів пиріжки й сосиски, засмажені на грилі. Том з Люсі та Ізабель сиділи на ковдрі в затінку і їли сосиски в тісті. Люсі, розібравши свій обід на складові, поклала все на тарілку поряд.
— Мої брати добре бігали, — розповідала Ізабель. — Навіть вигравали забіг у три ноги. І я думаю, мама все ще зберігає кубок, який я одного року виграла за змагання «біг у мішку».
Том усміхнувся.
— Не знав, що одружився з чемпіонкою.
Вона грайливо ляснула його по руці.
— Я просто розказую сімейні легенди Ґрейсмарків.
Том намагався допомогти Люсі розібратися з безладом у тарілці, інакше вона б усе порозкидала, аж раптом до них підійшов хлопець зі значком розпорядника. Діставши блокнот та олівець, він запитав:
— Перепрошую, це ваша дитина?
Це питання приголомшило Тома.
— Вибачте?
— Я просто питаю, чи це ваша дитина.
Том щось пробурмотів.
Хлопець повернувся до Ізабель.
— Це ваша дитина, пані?
Ізабель на секунду насупилася, а потім зрозуміла, про що йдеться, й повільно кивнула.
— Ви шукаєте учасників для забігу татусів?
— Так. — Він приготував олівець і запитав у Тома: — Як вас звати?
Том знову подивився на Ізабель, але її обличчя було спокійним.
— Я можу підказати, якщо ти раптом забув, — стала вона підтрунювати над чоловіком.
Том сподівався, що дружина розуміє його неспокій, але Ізабель продовжувала усміхатися. Нарешті він сказав:
— Я не дуже добре бігаю.
— Але всі татусі беруть участь, — запротестував хлопець. Очевидно, це була перша відмова.
Том обачно добирав слова.
— Я навіть відбіркове змагання не пройду.
Хлопець, похнюпившись, побрів шукати наступного учасника. Ізабель ніжно сказала:
— Не хвилюйся, Люсі. Я натомість візьму участь у перегонах матусь. Принаймні хоч хтось із твоїх батьків готовий виставити себе на посміховисько.
Але Том у відповідь не усміхнувся.
Доктор Самптон мив руки, а за ширмою одягалася Ізабель. Вона виконала свою обіцянку, що дала Томові, й пішла до лікаря, поки вони були в Партаґезі.
— Приблизно кажучи, нічого поганого, — мовив він.
— Тобто? Як це? Я хвора?
