Повертаючись до корисних бактерій, цікаво поміркувати про людей, які колись житимуть на Марсі. У майбутньому ми так чи так дістанемося Червоної планети. Це не запитання «як?». Питання радше «коли?». Навряд чи на Марсі розбудують великі міста, проте крихітні дослідницькі поселення — щось на кшталт наукових станцій в Антарктиді — там точно облаштують. Так ось, ці поселення стануть найстерильнішими середовищами серед усіх, де лише довелося мешкати людині. Відокремлення від цілого моря нешкідливих мікробів гарантовано спричинить справжню епідемію алергій. Учені вже ламають голови над тим, як із нею боротися: як лікувати розлади імунітету, на які страждатимуть колоністи. Є пропозиції просякати хорошими, нешкідливими мікробами елементи одягу або ж створити пробіотичні мийні засоби із сумішшю бактерій, щоби під час прибирання не тільки змивати бруд, а й заселяти поверхні корисною мікробіотою. Дехто обстоює доцільність зараження колоністів генномодифікованими гельмінтами. Це такі паразитні черви. Часом бувають по кілька метрів завдовжки. Вони з невідомих поки що причин впливають на імунітет так само, як і нешкідливі бактерії. Тобто заспокоюють його. Цікаво було би поглянути на реакцію людей, які зголосилися летіти на Марс, коли їм повідомлять: після прильоту доведеться митися шампунем із мікробів або ж закидатися пілюлями, які містять яйця кишкових паразитів.
Ми точно не полетимо на Марс до кінця цього десятиліття. А може, і до кінця наступного. Прогнози Ілона Маска, який запевняє, що перший вантажний корабель вирушить до Червоної планети 2024-го, а пілотована місія, відповідно, стартуватиме вже наступного вікна, тобто 2026-го, є не просто надміру оптимістичними, вони — нездійсненні. Й ось чому.
Якщо коротко, то ми не готові. Марс із біса далеко. Мало хто на Землі усвідомлює, наскільки складно до нього дістатися, не кажучи вже про доправити корабель із людьми. Переліт у кращому разі займе 6–7 місяців. І це тільки в один бік. Так, астронавти на Міжнародній космічній станції залишалися в космосі й на довше, проте перебування на орбіті, за винятком невагомості, мало схоже на політ до Марса. По-перше, повідомлення з МКС надходять до центру керування польотами на Землі практично миттєво, без затримок, тобто астронавти на орбіті мають купу технічних спеціалістів на відстані простягнутої руки на випадок непередбачуваних обставин. По-друге, Земля регулярно постачає на станцію все необхідне. По-третє, астронавти з МКС можуть будь-якої хвилини повернутися на Землю. Та найважливіше — орбітальна станція обертається на висоті якихось 400 кілометрів, тобто люди на ній не покидають магнітне поле Землі, яке захищає їх від космічного випромінювання. Бо саме космічні промені становлять найбільшу загрозу для майбутньої експедиції.
Космічні промені — це заряджені частинки високих енергій, переважно протони та ядра гелію, які потрапляють у Сонячну систему з відкритого космосу. Вони здатні розривати на шматки клітини та руйнувати ДНК, і на відміну від сонячного вітру захиститися від них майже неможливо. Вони пробивають будь-яку броню. Між ученими досі точаться суперечки щодо того, якими серйозними будуть наслідки тривалого опромінення цими частинками. Оптимісти запевняють, що у членів екіпажу марсіанського корабля лише трохи зросте ймовірність розвитку ракових захворювань. Песимісти ж стверджують, що розтягнуте в часі бомбардування мозку високоенергетичними протонами супроводжується ризиком утрати частини когнітивних навичок й астронавти на підльоті до Марса будуть неспроможні продовжувати місію.
Іще однією проблемою є післяпольотне відновлення. Аби зрозуміти, що й до чого, достатньо переглянути будь-яке відео з астронавтами з МКС одразу по їхньому поверненню на Землю. Після кількох місяців на орбітальній станції добре треновані чоловіки й жінки заледве рухаються та говорять. На Землі із цим не виникає проблем: новоприбулих зустрічає спеціальна команда. Але як бути на Марсі? Пів року в невагомості, місяці неперервного опромінення, виснажливий тряский спуск, і в підсумку астронавти опиняються посеред безживної пустки, де на них ніхто не чекає. І коли раптом під час посадки щось виявиться не так, їм доведеться діяти негайно, зразу ж після приземлення. Як розв’язати цю проблему, поки не знає ніхто.