Як завжди, не все так просто.
Перша проблема — як це все побудувати. Від початку нульових сонячні панелі подешевшали на 90 %, і це зробило їх одним із найдоступніших способів виробництва електроенергії, проте в Сахарі лише чотири дороги, що перетинають пустелю наскрізь із півночі на південь. Місця найпотужнішої інсоляції віддалені від доріг на сотні кілометрів. Для спорудження достатньої кількості сонячних станцій доведеться формувати всю інфраструктуру з нуля.
Друга проблема ще серйозніша. Навіть якщо вдасться забудувати панелями достатню площу, як транспортувати отриману електроенергію до Європи? Нинішні енергетичні лінії в Африці вкрай ненадійні, і є тільки дві високовольтні лінії, які сполучають Африку з європейською енергетичною системою. Вони тягнуться дном Гібралтарської протоки, з’єднуючи Іспанію та Марокко. Важко навіть уявити, яким грандіозним має бути масив ЛЕП, щоб передавати із Сахари до Європи терават-години електроенергії щодня. Це підвищить вартість і так недешевого проєкту, а також висуне логічне запитання: звідки взяти гроші на все? Станції, дороги, силові лінії, інфраструктура.
І це підводить до третьої проблеми. Погляньте на політичну карту Сахари. Судан, Чад, Лівія, Алжир, Нігер, Малі. У сучасному світі вони є одними з найнестабільніших суспільств, що, погодьтеся, не сприяє залученню інвесторів, готових вкластися в проєкт із вартістю десятки мільярдів доларів.
А ще треба згадати купу дрібних технічних проблем. Так, сонячне світло, яке не конвертується в електрику та не відбивається від панелі, перетворюється на тепло. Тобто сонячні панелі нагріваються, що знижує їхню ефективність. Не проблема, якщо сонячна станція стоїть у помірних широтах. Зате в Сахарі повітря над піском прогрівається до 80 °C, відповідно фотопанелі треба буде постійно охолоджувати. Це вимагатиме додаткової енергії для вентиляторів — тисяч і тисяч вентиляторів — чи проточної води. З останньою ж у Сахарі, як відомо, не дуже.
А ще — панелі необхідно тримати чистими. Хтось мусить очищати їх від наметеного піску. Із приватною установкою на кілька квадратних метрів клопіт невеликий. Раз на рік можна й почистити. Але чищення стає майже нездійсненним завданням, коли йдеться про панелі площею тисячі квадратних кілометрів.
Це не перекреслює можливість установлювати фотопанелі в Сахарі, просто вони, як і всюди у світі, розв’язуватимуть лише локальні енергетичні проблеми. Надпотужна сонячна електростанція, яка живитиме європейський континент, — енергетична утопія. І це черговий аргумент на доказ, що за масштабного виробництва електрики в атомних станцій поки немає альтернатив.
Тема прихованих вимірів є популярною у фантастичній і містичній літературі. Першим про невидимі виміри написав Герберт Веллс іще наприкінці XIX століття. Після нього протягом XX століття концепцію використовували чи не всі найвідоміші фантасти: Айзек Азімов, Артур Кларк, Роберт Гайнлайн. Додаткові виміри у книжках ставали тінню іншого всесвіту, оселею демонів чи душ померлих, паралельним невидимим світом, куди легко провалитися, абощо. І хай якими божевільними видаються ці ідеї, не всі з них позбавлені наукового підґрунтя. Наш простір цілком може мати більше за три виміри.
Отже нумо розбиратися.
Почнемо з того, що таке вимір. Значення цього слова в науковій літературі дещо відмінне від значення в літературі фантастичній. Математики вважають виміром можливість руху в певному напрямку. Так, рух уздовж уявної лінії буде рухом в одному вимірі. На площині можна рухатися у двох напрямках, тому площина двовимірна. І так далі.
Наш простір — тривимірний. Ми звикли, що можемо рухатися вгору-вниз, ліворуч-праворуч і вперед-назад. Але фізики запевняють, що з математичного погляду немає жодної причини, чому простір не може мати чотири, п’ять чи навіть більше вимірів. Не існує ні фізичних, ані логічних суперечностей, через які чотири- чи, скажімо, десятивимірний простір є неможливим. Звісно, те, що концепція такого простору виглядає несуперечливою на папері, не означає, що додаткові виміри реальні. Проте колись ми так само думали про чорні діри: спершу вони були просто артефактом, химерним математичним наслідком з ейнштейнівської загальної теорії відносності, а потім ми знайшли чорні діри в космосі.
Ось тільки додаткові виміри передбачають можливість рухатися кудись іще, крім угору-вниз, ліворуч-праворуч і вперед-назад. Мав би бути ще щонайменше один незалежний напрямок, але його немає.