Сцена абсурдна та неправдоподібна. Бо дефібрилятор — це за визначенням апарат, який використовують для дефібриляції, тобто для зупинки фібриляції передсердь. А фібриляція передсердь є важким порушенням серцевого ритму, одним із найпоширеніших видів аритмій, коли передсердя хаотично тріпочуть із частотою від 350 до 700 скорочень на хвилину. Фібриляцію називають зупинкою серця не через те, що в ньому припиняється електрична активність, а тому, що в такому стані волокна серцевого м’яза скорочуються розрізнено та нескоординовано, серце, по суті, тремтить, а тому не здатне перекачувати кров. Дефібрилятор дає змогу вийти з такого стану. Він пропускає крізь груди короткочасний електричний імпульс напругою до 7000 вольтів. Це на кілька секунд зупиняє серце, після чого воно самовільно запускається і майже завжди відновлює нормальний ритм. Натомість той стан, який демонструють у фільмах, є асистолією. Це припинення будь-якої біоелектричної активності в серці — та сама пряма лінія на моніторі ЕКГ. За асистолії потрібно проводити серцево-легеневу реанімацію, тобто виконувати непрямий масаж серця та вдихати повітря в легені, сподіваючись, що робота серця відновиться. Лупити струмом, а відтак зупиняти серце, яке й так не працює, — це нонсенс. Ніхто до такого не вдається в реальному житті. Те, що ми бачимо у фільмах, є добиванням пацієнтів, які й так мертві.
Томас Морріс у книзі «За покликом серця» наводить приклад, який дає змогу краще збагнути різницю між фібриляцією, а саме важким порушенням ритму, й асистолією, або повною зупинкою серця. Уявіть оркестр, грою якого керує диригент. Посеред концерту диригент раптом опускає паличку та йде зі сцени. Спантеличені музиканти втрачають ритм і припиняють грати. У концертному залі западає цілковита тиша. Так ось, можна сказати, що оркестр перебуває в стані музичної асистолії. На сцені нічого не відбувається.
На противагу цьому під час фібриляції проблема не в диригенті. Оркестр не мовчить, а шалено імпровізує. Музиканти неначе злітають із котушок, кожен грає сам собі, і це призводить до оглушливої какофонії. Диригент досі на сцені, проте всі його спроби навести лад марні. У такому разі дефібрилятор відіграє роль чогось на кшталт спалаху феєрверка в залі. Музиканти під враженням лишають свою какофонію, на мить стишуються, а диригент здобуває нагоду взяти ситуацію під контроль. Він привертає увагу музикантів — і оркестр знову грає як належить.
Безглуздо запускати феєрверки, коли на сцені немає диригента. Попри всю їхню яскравість і оглушливість, вони не примусять оркестр ухопитися за інструменти.
Ну й насамкінець. У когось із вас могло виникнути запитання: навіщо тоді всі ці дефібрилятори в київському метро? І як із ними працювати, якщо невідомо, що саме сталося з людиною: фібриляція передсердь чи повна зупинка серця? Насправді перейматися цим не варто. Асистолія — рідкісний стан, що відповідає не більш як за 5 % усіх випадків зупинки серця. Міокард є дивовижним м’язом. Під час хірургічних операцій він продовжує скорочуватися навіть поза межами тіла, і припинити ці скорочення напрочуд важко. Тож коли ви бачите людину з усіма ознаками зупинки серця та поряд маєте дефібрилятор, ним усе ж доцільно скористатися.
Мейнстримні медіа, надмірно роздуваючи надумані небезпеки, часто ігнорують небезпеки реальні. І це добре ілюструє приклад із Великим адронним колайдером.
ВАК на сьогодні — найбільший у світі пришвидшувач елементарних частинок, прокладений у 27-кілометровому кільцевому тунелі між Францією та Швейцарією. По суті, це велетенський магніт у формі бублика, магнітне поле всередині якого розганяє пучки протонів до колосальних швидкостей, а потім зіштовхує їх між собою. Під час зіткнення утворюються різноманітні інші частинки, що летять навсібіч. Фіксуючи їх у спеціальних детекторах, фізики мають змогу дізнатися більше про те, якою є реальність на фундаментальному рівні. Великий адронний колайдер запрацював 2008 року, й відтоді на ньому зробили досить багато визначних відкриттів. Зокрема, підтвердили існування бозона Гіґґса, ретельніше дослідили кварк-глюонну плазму та навіть виявили не передбачену теорією елементарну частинку з непоказною поки що назвою X(4140). Колайдер є дивовижним інструментом, який, я певен, потішить наукову спільноту ще не одним приголомшливим відкриттям. Одначе його будівництво просувалося не без спротиву.