— Ви побоюєтесь половинчастих рішень? — зашарілась Веда. — Ні, тут не буде згубних половинок і нещирості. Все до дзвінкості ясно. — І під допитливим поглядом ученого-психіатра Веда спокійно вела далі: — Ерг Ноор… наші шляхи розійшлися давно. Тільки я не могла підкоритися новому почуттю, поки він у космосі, не могла віддалитись і тим послабити силу надії, віри в його повернення. Тепер це знову точний розрахунок і впевненість. Ерг Ноор усе знає, але йде своїм шляхом.
Евда Наль обняла тонкою рукою плечі Веди.
— Виходить, це Дар Вітер?
— Так! — твердо відповіла Веда.
— А він знає?
— Ні. Потім, коли «Тантра» буде тут… Чи не пора нам повернутися? — вигукнула Веда.
— Мені пора залишити свято, — сказала Евда Наль, — відпустка закінчується. Попереду — велика нова робота в Академії Горя і Радості, а мені треба ще побачити дочку.
— У вас велика дочка?
— Сімнадцять. Син набагато старший. Я виконала обов’язок жінки з нормальним розвитком і спадковістю — двоє дітей, не менше. А тепер хочу третю — тільки дорослу!
Евда Наль посміхнулась, і її зосереджене обличчя засяяло ласкою кохання.
— А я уявила собі славного великоокого хлопчика… з таким же лагідним і здивованим ротом… але з ластовинням і кирпатенького, — лукаво сказала Веда, дивлячись перед собою.
Її подруга, помовчавши, спитала:
— У вас ще немає нової роботи?
— Ні, я чекаю «Тантру». Потім буде тривала експедиція.
— Поїдемо зі мною до дочки, — запропонувала Евда, і Веда охоче погодилась.
Всю стіну обсерваторії закривав семиметровий гемісферний екран для перегляду знімків та фільмів, знятих потужними телескопами. Мвен Мас увімкнув оглядовий знімок ділянки неба поблизу північного полюса Галактики — меридіональну смугу сузір’їв од Великої Ведмедиці до Ворона і Центавра. Тут, у Гончих Псах, Волоссі Вероніки та Діві, була сила-силенна галактик — зоряних островів всесвіту у вигляді плоских коліс або дисків. Особливо багато їх було відкрито у Волоссі Вероніки — окремі, правильні і неправильні, в різних поворотах і проекціях, інколи надзвичайно далекі, на відстані мільярдів парсеків, іноді згуртовані в цілі «хмари» з десятків тисяч галактик. Найкрупніші галактики мають від двадцяти до п’ятдесяти тисяч парсеків у діаметрі, як наш зоряний острів або галактика НН 89105 + СБ23, що в давнину називалася М-31, або туманність Андромеди. Маленька, ледве сяюча туманна хмарка була помітна з Землі неозброєним оком. Уже давно люди розкрили таємницю цієї хмарки. Туманність виявилась велетенською колесоподібною зоряною системою, у півтора раза більшою, ніж навіть наша гігантська Галактика. Вивчення туманності Андромеди, незважаючи на відстань чотириста п’ядесят тисяч парсеків від земних спостерігачів, дуже допомогло пізнанню нашої власної Галактики.
З дитинства Мвен Мас пам’ятав чудові фотографії різних галактик, одержані за допомогою електронного інверсування оптичних зображень або радіотелескопами, що проникають ще далі в глибини космосу, як, наприклад, два велетенські телескопи — Памірський та Патагонський, кожний по чотириста кілометрів у діаметрі. Галактики — дивовижні скупчення сотень мільярдів зірок, відстань між якими становить мільйони парсеків, — завжди збуджували в ньому шалене бажання узнати закони їх будови, історію їхнього виникнення і дальшу долю. І головне, що тепер непокоїло кожного жителя Землі, — питання про життя на незліченних планетних системах цих островів всесвіту, про палаючі там вогні думки та знання, про цивілізації людства в таких надзвичайно віддалених просторах космосу.
На екрані з’явилося три зірки, які називали стародавні араби Сіррах, Мірах та Альмах — альфа, бета і гама Андромеди, розташовані на висхідній прямій. По обидва боки від цієї лінії розташувалися дві близькі галактики — гігантська туманність Андромеди і красива спіраль М-33 в сузір’ї Трикутника. Мвен Мас не захотів ще раз побачити їх знайомі сяючі обриси і перемінив металеву плівку.
Ось галактика, відома з давніх-давен, названа тоді НГК 5194 або М-51 в сузір’ї Гончих Псів, віддалена на мільйони парсеків. Це одна з небагатьох галактик, які видно від нас плазом, перпендикулярно до площі «колеса». Яскраво сяюче щільне ядро з мільйонів зірок, з двома спіральними рукавами. Їхні довгі кінці здаються все слабшими й туманнішими, поки не зникають у темряві простору, протягуючись у протилежні одне одному боки на десятки тисяч парсеків. Між рукавами, або головними гілками, чергуючись з чорними провалами-згустками темної матерії, простягаються короткі струмені зоряних згущень і хмар світного газу, зігнуті точнісінько так, як лопатки турбіни.
