— Корінь із п’яти плюс один, і все поділено на два.
— Ну, — Х’юз-Коулман нетерпляче постукав долонею по столу. — Рахуй давай.
Росіянин повернувся до калькулятора й обчислив значення — 1,61803399. Від серця відлягло остаточно.
— Таки вона, — прошепотів Джейсон. — А ти, я бачу, розумник, ге.
Сьома скоса зиркнув на чоловіка й уперше зауважив на його лиці щось схоже на повагу. Хлопець швидко перевів чотири записи, що лишились, у десяткові дроби, та жоден із них не виявився числом, яке він зміг би ідентифікувати.
— Тільки золоте число, решта — порожняк.
Джейсон уперся гепою в стіл і задумався, склавши руки на грудях.
— Я не здивований, — промовив він. — Інші числа теж щось означають, і це важливі числа, просто ми їх «не бачимо», — чоловік поводив долонею перед очима, як іноді роблять перед обличчям сліпця, переконуючись, що він незрячий, а тоді знову згорнув руки на грудях.
— Але ж число π,
— Невже не розумієш?
— Ні, — зізнався Сьома.
— Числа, які ти перерахував, — безрозмірні, — (і цієї миті хлопець усе збагнув). — Вони однакові в усіх частинах Всесвіту, не залежать від того, як їх вимірюють. Інші константи — прискорення вільного падіння, гравітаційна стала, швидкість світла у вакуумі — залежать від основоположних категорій, як-от одиниця часу, маса, спосіб вимірювання відстані, й ці категорії є унікальними для всякої розвинутої цивілізації. Суть, скажімо, гравітаційної сталої незмінна, та її представлення, спосіб запису, зовнішня форма, що виражає цю суть, буде цілковито різною в нас, — Джейсон показав пальцем на себе, — й у них, — випростав руку до вікна, маючи на увазі цивілізацію Паїтіті. — Тепер ти розумієш?
Замість відповіді Сьома випалив питання, що невідчепно гризло його з того моменту, коли він побачив кімнату із золотом.
— Чому це так важливо? У вас же стільки золота! Чому ви скнієте в Мадре-де-Діос?
Х’юз-Коулман провів тильним боком долоні по неголеному підборіддю:
— Хтось робить гроші, хтось робить історію. Руал Амундсен, Персі Фосетт, Роберт Скотт. Ці люди помирали за ідею. Для них не існувало в житті нічого іншого, крім бажання перемогти, крім непереборної жаги зробити щось, чого ще ніхто не робив до цього. Колумб сконав у злиднях, зате його ім’я ввійшло в історію. Кука вбили туполобі дикуни, та пам’ять про нього живе досі. Поглянь на біографії великих людей, Семе. Серед них ти не знайдеш жодного, чиїм усепоглинаючим прагненням було збагачення. Всі, хто шукав гроші, зрештою здобували багатство та відходили в небуття. Ті, що не зраджували своїй вірі, живуть і житимуть вічно.
«Понесло…» — здвигнувши бровами, подумав Сьома, проте рота не розтулив. Джейсон продовжив:
— Тільки не думай, що я пришелепкуватий фанатик, який збирається киснути в цій Богом забутій дірі аж до смерті. Я нормальний чоловік, як і всі, хочу будинок на Лонґ-Айленді, «Mercedes» у гаражі та двійко-трійко вродливих панянок щовечора в ліжко. Колись я покину це мракобісся та повернуся до Штатів, одначе перед цим… — сивочолий затих, погляд затуманився.
— Перед цим що? — підштовхнув його Семен.
— Треба завершити. Треба все тут завершити. Не всі загадки Паїтіті розгадано.
— А ви можете їх розгадати?
Джейсон роздратовано вигнув брови, та погамував гнів, розуміючи, що питання має сенс: він тут уже два десятки років, а може просидіти ще двадцять, не просунувшись уперед ні на міліметр. Знизавши плечима, він проказав:
— Я завжди можу повернутися на батьківщину як простий учений і ввійду в історію, розповівши світові про Паїтіті. Сюди мигцем прискаче американський спецназ і перестріляє всіх цих обдовбаних перуанських мартишок, потім прийдуть будівельники, вирубають кілька гектарів лісу та збудують аеропорт. За кілька років місцина стане Меккою Південної Америки, другим Мачу-Пікчу. Точніше Мачу-Пікчу стане другим після Паїтіті. Та… це не те, чого я прагну. Тут, на Паїтіті, відбувається багато дивних речей, і з каменями, і… з людьми. Я прагну показати світові, чого я тут навчився. Мені вже вдається чимало, проте здебільшого те, що дала мені Твердиня, стає неможливим, варто віддалитися від споруди на кілометр чи два. Не знаю, чому так. Та попри це, хочу більшого, хочу наблизитися до таємниці упритул, хочу… — сивочолий закусив губу, несфокусовано туплячись у стіну кімнати.
— І що тоді, коли вашу таємницю буде розгадано?
Наступні слова Джейсона Сьома прокручував у голові сотні разів, одначе ні в його вигляді, ні у виразі обличчя, ні в інтонаціях не було навіть натяку на насмішку чи іронію.
— Мабуть, тоді я володітиму світом.
«Прибацаний», — подумав Семен, стежачи, щоб скепсис не відобразився на обличчі. Він не вникав у зміст почутого, вважаючи слова чоловіка повною маячнею.
