— Числа важливі, — Джейсон спустився із небес на землю. — Ми цілковито відмінні від тих, хто населяв Паїтіті, й числа — єдине, що спроможне нас поєднати. Наша цивілізація пішла шляхом розвитку знарядь праці. Ми пристосовуємо світ під себе, змінюючи та руйнуючи його. Це неприродно. Ми викривляємо, вульгаризуємо сутність речей. Задовго до нас, задовго до інків тут жила інакша цивілізація. Цивілізація, що розвивалась інакшим шляхом: ці люди вникали в зміст речей, вивчали природу такою, якою вона є, не змінюючи та не ламаючи її, а потім пристосовували знання й уміння до свого побуту. Не навпаки. Розумієш, Семе?.. І їхні знання викарбувано ось тут, — чоловік тупнув ногою, — в надрах Твердині.
Сьома змовчав.
— Буду відвертим, ти молодець. Ти менше ніж тиждень на Паїтіті, а спромігся на ривок, на який мені не вистачило двадцяти років. Шкода, — в голосі сивочолого забринів щирий жаль, — що все даремно. Ти зробив грандіозне відкриття, тепер ми знаємо не лише про вісімкову систему, але й про запис дробових чисел, можемо «витягти» всі числа, проте це не наближає до розгадки таємниці, — Х’юз-Коулман зітхнув. — Уся проблема в базових категоріях. Що таке секунда?
— Знаю таку, — випалив Сьома.
— Що? — Джейсон не очікував, що його перервуть. Очі забігали, він наче не тямив, де знаходиться.
— Постійна тонкої структури[129].
— Що це, в біса, таке? — Джейсон бридливо скривився. Його страшенно роздратував той факт, що перед ним сидить шмаркач — незмірно молодший шмаркач, — який знає щось, чого не знає він сам.
— У вас є довідник із фізики? Хоч якийсь.
Джейсон відірвався від столу, зник у сусідній кімнаті й через хвилину приніс Семенові дві книженції: страшенно пошарпану «Handbook of physical constants»[130] за редакцією Сідні П. Кларка із незрозумілою яскраво-червоною діаграмою на матовій твердій обкладинці та другу — «Global Earth Physics: A Handbook of Physical Constants»[131] із кострубато намальованим темно-коричневим глобусом — у кращому стані, проте також далеко не нову. Погортавши перші сторінки, росіянин дізнався, що книга Сідні П. Кларка вийшла друком 1966 року, тоді як «Global Earth Physics» Томаса Дж. Аренса — 1995-го. Хлопець зупинився на останній, новішій. Відшукав потрібний розділ, швидко перегорнув кілька сторінок і тицьнув у розгорнуту книгу.
— Ось, — палець упирався у статтю із заголовком «Fine-structure constant».
Нижче йшло пояснення кожної величини з формули:
— Вона справді безрозмірна?
Хлопець провів нігтем під значенням 7,29735·10−3:
— А ви не бачите?
Джейсон телющився в книгу й… нічого. Удруге за день Семен загнав його в малознайомий і незвичний емоційний стан, цього разу — в розгубленість.
— І що тепер? — невиразно буркнув він.
Постійна тонкої структури α є однією з найбільш загадкових констант. Її ввів у фізику Зоммерфельд 1916-го під час створення теорії тонкої структури енергії атома. Спочатку α було визначено як співвідношення швидкості електрона на нижчій борівській орбіті зі швидкістю світла. Із розвитком квантової теорії стало зрозуміло, що таке спрощене бачення не відображає сутності постійної тонкої структури. Донині походження цієї константи, як і її фізичний зміст, не розкрито.
Сьома переписав значення α в блокнот, прибравши експоненціальну частину.
— Я «пережену» цю константу у вісімкову систему та запишу цифрами з Паїтіті, після чого ви накажете всім, хто працює під землею, шукати схожий набір символів на стінах, на виробах із золота тощо.
— Ти гадаєш, вони були аж такі розвинуті, що знали цю константу?
— Я можу лише сподіватись.
— Гаразд. А далі?
Росіянин подивився на Джейсона.
