«А чого? У тебе там черговий індус із похмілля спить?»
«Я ніколи...»
«Та мені байдуже,— сказав Джиммі.— Дрюкайся хоч з чортом лисим. Давай ключа. Давай сюди».
Знову кроки; дзвін ключів. Кроки Джиммі, який пішов геть, а тоді водограй ридань. Робін натиснула на паузу.
— Вона плакала, поки не повернулася власниця,— сказала Робін,— а трохи пізніше прийшла я, і далі вона майже не розмовляла. Я спробувала піти з нею на метро, але вона мене не взяла. Сподіваюся, завтра буде в більш говіркому настрої.
— Отже, ви з Джиммі обшукали її квартиру? — спитав Страйк у Барклея.
— Авжеж. Книжки, шухляди, під матрац зазирали. Ніц нема.
— І що саме ви шукали?
— «Папірець, рукописний, з іменем Біллі», так він описав. «Носив у гаманці, а він пропав». Клявся, то щось пов’язане з наркотою. Має мене за дурбецало, яке в будь-що повірить.
Страйк відклав ручку, з’їв велику порцію локшини і сказав:
— Ну, не знаю як ви двоє, а мені одразу кинулося оце «Він доводить, що ми мали туди доступ».
— Гадаю, я про це дещо знаю,— мовила Робін, яка доти успішно приховувала збудження на думку про те, що зараз розповість.— Я сьогодні дізналася, що Флік трохи говорить польською і що вона крала гроші з попереднього місця роботи. Що як...
— «Я оце там прибираю»,— раптом сказав Страйк.— Вона гак сказала Джиммі на марші, коли я за ними стежив! «Я оце там прибираю, і це так бридко»... Чорт забирай, ти гадаєш, що вона...
— Чизвеллова прибиральниця-полячка,— сказала Робін, не дозволяючи украсти в себе мить слави.— Так, саме такої я думки.
Барклей і далі нагрібав їжу собі до рота, але погляд у нього був здивований, як годиться.
— Якщо це правда, то це просто все змінює,— сказав Страйк.— Вона мала доступ до будинку, могла там усе рознюхати, занести всередину що завгодно...
— Як вона дізналася, що Чизвелл шукає прибиральницю? — спитав Барклей.
— Мабуть, побачила оголошення в кіоску.
— Надто далеко. Вона живе у Гекні.
— Може, Джиммі побачив, коли заходив на Ебері-стріт по свої гроші за шантаж,— припустила Робін, але Страйк насупився.
— Тоді в нас із початку стає кінець. Якщо вона дізналася про негідний учинок Чизвелла, коли працювала в нього прибиральницею, то по гроші Джиммі ходив уже після того.
— Добре, Джиммі їй нічого не казав. Може, вони побачили оголошення про прибиральницю, коли шукали взагалі будь-який компромат на Чизвелла.
— Щоб написати викривальну статтю на сайті Справжньої соціалістичної партії? — мовив Барклей.— Четверо чи п’ятеро людей прочитало б.
Страйк потішено пирхнув.
— Головне,— сказав він,— це отой клапоть паперу, через який так переймається Джиммі.
Барклей підчепив останню тюфтельку на виделку і закинув до рота.
— Флік узяла,— сказав він, жуючи,— гарантую.
— Чому ти такий упевнений? — спитала Робін.
— Вона хоче мати щось на нього,— пояснив Барклей, встаючи віднести порожню тарілку в раковину.— Джиммі тримає Флік при собі лише тому, що вона забагато знає. Казав мені позавчора, що спекався б її, коли б тіко міг. Я спитав, чого не кине. Він не відповів.
— Може, вона той папірець знищила, якщо то такий компромат? — мовила Робін.
— Не думаю,— сказав Страйк.— Вона — донька юристки і не знищуватиме доказів. Такий папірець може бути цінним, якщо лайно полетить на вентилятор і Флік вирішить співпрацювати зі слідством.
Барклей повернувся на диван і взяв своє пиво.
— Як там Біллі? — спитала Робін, нарешті беручись до своєї майже охололої їжі.
— Такий уже бідося,— відповів Барклей.— Шкіра й кістки. Його схопили патрульні, як стрибав через пропускні автомати в метро. Він став битися, запроторили до психіатрії. Лікарі кажуть, у нього манія переслідування. Спершу бідаха думав, що його переслідує уряд, а медики — то співучасники великої змови, але почав уживати ліки, і наче трохи попустило. Джиммі його одразу хотів забрати додому, але лікарі не дали. Що Джиммі реально бісить,— Ьарклей замовк і допив своє пиво,— це те, що Біллі поведений на Страйку. Все питає про нього. Лікарі гадають, що це елемент його марення, типу вчепився у відомого детектива і додав до своїх фантазій: єдина людина, якій можна довіряти. Я ж не міг їм сказати, що Біллі таки знає Страйка. Там Джиммі стояв, доводив їм, що це ахінея. Ескулапи не пускають до Біллі нікого, крім рідних, та й Джиммі вже не зрадіють, бо ж він намагався довести, що Біллі в нормі й може йти додому.
Барклей роздушив бляшанку з-під пива у руці та глянув на годинник.
— Так, Страйку, я пішов.
— Іди,— кивнув той.— Дякую, що зазирнув. Я подумав, що корисно буде провести спільну нараду.
— Нема питань.
Барклей помахав Робін і пішов собі. Страйк нахилився по власне пиво, яке стояло на підлозі, та скривився.
— Як ти? — спитала Робін, накладаючи собі ще креветкових чипсів.
— У нормі,— відповів Страйк, випростуючись.— Сьогодні забагато ходив, та й побився вчора дарма.
— Побився? З ким побився? — спитала Робін.
— З Ааміром Малліком.
— Що?!
— Та не хвилюйся. Я йому нічого поганого не зробив. Майже.
— Ти не казав, що у сварці дійшло до бійки!
