— Яких саме?
Драммонд погладив різьблену слонову кістку, прочистив горлянку і мовив:
— Шлюб Джаспера не... не був... я хочу сказати, що Кінвара — важка жінка. Складна. На той час вона вимагала від Джаспера, щоб він організував її кобилі лоша від Тотиласа.
Страйк не зрозумів, і Драммонд уточнив:
— То призовий жеребець. Близько десятьох тисяч за порцію сперми.
— Господи,— зронив Страйк.
— Десь так,— відповів Драммонд.— А коли Кінвара не отримує того, чого бажає... важко сказати, темперамент це чи щось глибше, якась правдива психічна неврівноваженість... хай там що, Джасперові з нею було важко. Та ще той жахливий епізод з Рафаелем, ця аварія... смерть бідолашної молодої жінки... преса і все таке, син у в’язниці... як його друг, я не хотів його зайве турбувати. На перший раз я сказав Рафаелю, що не донесу це до Джаспера, але попередив, що цей же раз і останній, і якщо він знову собі щось дозволить, то вилетить звідси, хай навіть він син мого давнього друга. Також я мусив дбати про Францеску. Вона моя хрещениця, має вісімнадцять років і по вуха закохалася в нього. Я не хотів розповідати про таке її батькам. Тож коли я зайшов і почув їх, вибору, власне, не лишилося. Я собі гадав, що можу спокійно лишити тут Рафаеля на годину, бо Францески не було на роботі, але звісно ж, вона спеціально сюди прийшла у власний вихідний. Джаспер приїхав саме тоді, коли я стукав у двері. Приховати те, що відбувалося, не було можливо. Рафаель намагався тримати двері, поки Франческа вилазила у вікно. Вона не наважувалася поткнутися мені на очі. Я подзвонив її батькам, усе розповів. І більше вона не поверталася. Рафаель Чизвелл,— поважно мовив Драммонд,— зіпсута людина. Фредді, загиблий син,— теж мій хрещеник, так сталося,— був вартий мільйона таких, як... так, так,— додав він, крутячи у пальцях ніж,— не можна такого казати, я знаю.
Двері кабінету відчинилися, і зайшла білявка в чорній сукні з чаєм на таці. Страйк подумки порівняв цей чай з тим, який він мав у власному офісі. Білявка розставила два срібні чайнички (в одному була гаряча вода), чашки й блюдця тонкої порцеляни, цукорницю зі щипцями для цукру.
— Генрі, щойно прийшла місіс Росс.
— Скажи їй, що я зайнятий найближчі двадцять хвилин. Попроси почекати, якщо має час.
— Як я розумію,— мовив Страйк, коли Люсінда пішла,— можливості поговорити в той день не було?
— Власне, ні,— з нещасним виглядом відповів Драммонд.— Джаспер прийшов подивитися, як Рафаель працює, з упевненістю, що в того все чудово, а тут така сцена... Звісно, він став на мій бік, тільки-но зрозумів, що діється. Власне, то він відштовхнув хлопчика з дороги і відчинив двері вбиральні. Тоді раптом колір його обличчя змінився. Він, знаєте, мав хворе серце, роками на нього скаржився. Раптом опустився на унітаз... Я дуже стривожився, але Джаспер не дозволив мені набрати Кінвару. Рафаелю бодай вистачило гідності відчути сором. Він намагався допомогти батькові. Джаспер наказав йому вимітатися, змусив мене зачинити двері й лишити його там самого...
Голос Драммонда став хрипкий, і він замовк і налив чаю собі та Страйкові. Вочевидь, він був засмучений. Поклав три грудки цукру собі в чай, застукотіла по порцеляні ложка.
— Даруйте. То востаннє я бачив Джаспера, розумієте. Він вийшов з убиральні геть блідий, потиснув мені руку, вибачився, сказав, що я — його найдавніший друг... що він підвів мене...
Драммонд знов закашляв, ковтнув і провадив не без зусилля:
— То не провина Джаспера. Рафаель засвоїв такі уявлення про мораль від матері, а вона, скажімо так, елітна... ох. Знайомство з Орнеллою, власне, поклало початок усім Джасперовим проблемам. Якби тільки він лишився з Патрисією... Хай там як, більше я Джаспера не бачив. Я не без зусилля змусив себе потиснути Рафаелю руку на похороні, якщо хочете знати.
Драммонд відпив зі своєї чашки, і Страйк теж спробував свій чай. Слабенький.
— Украй неприємна історія,— мовив детектив.
— Цілком слушне зауваження,— зітхнув Драммонд.
— Ви розумієте, що я мушу поставити питання про досить делікатні речі.
— Звісно,— відповів Драммонд.
— Ви розмовляли з Іззі. Вона не казала вам, що Джаспера Чизвелла шантажували?
— Згадувала про це,— відповів Драммонд, кинувши погляд на двері — чи замкнені.— Мені він не обмовився жодним словом. Іззі сказала, що то один з Найтів... згадується родина, що проживала на території маєтку. Батько був наче різноробочим? А щодо Віннів, то ні, не думаю, що вони з Джаспером симпатизували одне одному. Дивна пара.
— Донька Віннів, Ріяннон, фехтувала,— сказав Страйк.— Вона була в юніорській збірній з Фредді Чизвеллом...
— О так, Фредді був такий талант,— мовив Драммонд.
— Ріяннон була серед гостей на святкуванні повноліття Фредді, але сама була на кілька років молодша. Вона вкоротила собі віку в шістнадцять.
— Який жах,— сказав Драммонд.
— Ви щось про це знаєте?
— Та звідки мені? — озвався Драммонд. Між темними очима пролягла тонка зморшка.
