— Мабуть, час мені йти,— сказала вона, схопила зі столу навушники і заховала в сумку.— Я обіцяла Меттові бути вдома на вечерю.
Робін піднялася, попрощалася зі Страйком і пішла з пабу.
Страйк дивився їй у спину і дещо жалкував про своє зауваження щодо тону, яким вона говорила про Рафаеля Чизвелла. Трохи попивши пиво на самоті, він заплатив за їжу і вийшов на тротуар, де закурив і набрав номер міністра культури. Той узяв слухавку на другому сигналі.
— Почекайте,— сказав Чизвелл. Страйк чув гудіння багатьох голосів навколо нього.— Тут багато людей.
Стукіт дверей, голоси зробилися тихішими.
— Я на вечері,— провадив Чизвелл.— Є щось для мене?
— Боюся, новини недобрі,— заговорив Страйк, ідучи геть від пабу вздовж Квін-Енн-стріт, де потиньковані білі будинки ніби світилися в сутінках.— Моя напарниця сьогодні встановила підслуховий пристрій у кабінеті містера Вінна. Ми маємо запис його розмови з Джиммі Найтом. Помічник Вінна — Аамір, так? — намагається роздобути копії фотографій, про які ви мені казали. В міністерстві закордонних справ.
Мовчання після його слів було таке довге, аж Страйк подумав, що їх роз’єднали.
— Пане міні...
— Я тут! — загарчав Чизвелл.— Той шмаркач Маллік, га? Паскудник малий. Малий паскудник. Уже з однієї роботи вигнали — хай тепер спробує тільки. Хай спробує! Думає собі, що я не... Я дещо знаю про Ааміра Малліка,— додав він.— О так.
Дещо здивований Страйк чекав на пояснення, але пояснень не було. Чизвелл просто важко дихав у телефон. Притишене тупотіння повідомило Страйкові, що він ходить туди-сюди ковроліном.
— Це все, що ви мені можете повідомити? — нарешті спитав член парламенту.
— Є ще дещо,— відповів Страйк.— Моя напарниця сказала, що ваша дружина бачила чоловіка або чоловіків, які вночі залізли до вашого маєтку.
— А,— мовив Чизвелл,— авжеж.— (Не схоже було, що він непокоїться.) — Моя жінка тримає коней і дуже серйозно ставиться до їхньої безпеки.
— Ви не думаєте, що це може мати зв’язок з...
— Ані найменшого. Ані найменшого! Кінвара іноді... правду кажучи,— мовив Чизвелл,— вона інколи збіса істерична. Завела тих коней, усе боїться, що їх покрадуть. Я не хочу, щоб ви гаяли час, ловлячи тіні в оксфордширських кущах. Мої проблеми в Лондоні. Це все?
Страйк сказав, що все, і після короткого прощання Чизвелл повісив слухавку, а Страйк покульгав до станції «Сент-Джеймс-парк».
За десять хвилин, сидячи в кутку вагона, Страйк склав руки на грудях, витягнув ноги і сліпо втупився у вікно навпроти.
Природа цього розслідування була вкрай незвичайна. Ніколи раніше він не мав справи про шантаж, у якій потерпілий так сильно не бажав би говорити про предмет шантажу,— та з іншого боку, нагадав собі Страйк, він ніколи раніше не мав клієнтом міністра. І так само не щодня у Страйків офіс вдираються психічно хворі молодики й заявляють, що стали свідками дітовбивства. Втім, з часу свого потрапляння в газети Страйк мав удосталь дивного й нездорового: шухляда з «психами» (так він казав, а Робін час до часу протестувала проти такого слова) уже поширилася на половину шафи з документами.
Страйка непокоїв зв’язок між задушеною дитиною і шантажем Чизвелла, хоч на перший погляд зв’язок був очевидний: він полягав у факті спорідненості Джиммі й Біллі. А тепер хтось (на думку Страйка, це з величезною вірогідністю був Джиммі, виходячи з розповіді Робін про дзвінок) вирішив повісити історію Біллі на Чизвелла, хоча предмет шантажу, який привів останнього до Страйка, ніяк не міг бути дітовбивством, бо інакше Ґерайнт Вінн звернувся б до поліції. Ніби язик, що раз у раз торкається виразки, думки Страйка безуспішно верталися до братів Найтів: харизматичного, красномовного, по-розбійницькому привабливого Джиммі, авантюриста й шибайголови, і змарнілого немитого Біллі — понад сумнів, хворого, та ще мордованого спогадами, які можуть виявитися облудними, але не стають від того менш страшними.
«Кажуть, вони обмочуються, вмираючи».
Про кого мова? І Страйк ніби знову почув слова Біллі Найта.
«ЇЇ закопали в рожевій ковдрі в лощовині біля батькового дому. А потім сказали, що то хлопчик...»
І щойно клієнт окремо наголосив на тому, щоб Страйк провадив розслідування в Лондоні й не потикався до Оксфордширу.
Глянувши на назву станції, куди прибув поїзд, Страйк згадав, як ніяковіла Робін, говорячи про Рафаеля Чизвелла. Позіхнути, Страйк дістав мобільний і почав гуглити ім’я наймолодшого з дітей свого клієнта. Знайшлося чимало фото, на яких молодик піднімався сходами суду під час процесу через скоєння ненавмисного вбивства.
