У двері постукали, і Робін з подивом побачила, як у кабінет входить Аамір Маллік зі списком імен. Знервованим, але рішучим тоном він звернувся до Іззі.
— Так, е, привіт. Ґерайнт просить додати до переліку гостей параолімпійського прийому дванадцятого липня членів правління «Рівного ігрового поля»,— заявив він.
— Я не маю жодного стосунку до прийому,— різко відповіла Іззі.— Його організовує міністерство, а не я. Чому,— додала вона, відкинувши з чола мокру гривку,— всі йдуть до мене?
— Ґерайнтові треба, щоб вони там були,— сказав Аамір. Список у його руці затремтів.
Робін подумала: а чи не ризикнути, чи не пробратися зараз до порожнього кабінету Ааміра і не замінити жучки? Вона тихенько підвелася, стараючись не привертати до себе уваги.
— Хай попросить Деллу,— сказала Іззі.
— Делла зайнята. Там усього вісім людей,— наполягав Аамір.— Йому конче необхідно...
— «Це мовить дочка Ананки, діва Лахесіс»[8],— гучний голос міністра культури увійшов до кабінету раніше за нього. Чизвелл у пом’ятому костюмі став у дверях, завадивши Робін вийти. Вона знову тихенько сіла. Аамір, як їй здалося, зібрав усю мужність.
— Ви знаєте, хто така Лахесіс, містере Маллік? — поцікавився Чизвелл.
— Боюся, що ні,— відповів Аамір.
— Ні? У вашій Гарринґейській середній школі не вивчали грецьку міфологію? Рафе, я бачу, ти нічим не зайнятий. Розкажи містерові Малліку про Лахесіс.
— Я теж не знаю, хто це,— відповів Рафаель, дивлячись на батька крізь густі темні вії.
— Дурника клеїш, га? Лахесіс,— проголосив Чизвелл,— була однією з мойр. Вона відміряла життя, яке судилося кожній людині. Знала, коли чий жереб випаде. Ви не фанат Платона, містере Маллік? Гадаю, вам більше підійде Катул. Він писав чудові вірші про чоловіків з вашими нахилами. «Pedicabo ego vos et irrumabo, Aureli pathice et cinaede Furi[9]», га? Вірш шістнадцятий, поцікавтеся, вам сподобається.
Рафаель та Іззі не зводили з батька очей. Аамір кілька секунд стояв з таким виглядом, ніби забув, нащо прийшов, а тоді вийшов геть.
— Усім не завадить трохи класичної освіти,— сказав Чизвелл і простежив за ним задоволено-злостивим поглядом.— Ніколи не пізно вчитися, га, Рафе?
У Робін на столі завібрував мобільний. Повідомлення від Страйка. Вони домовилися не дзвонити одне одному в робочі години, хіба тільки щось термінове. Вона сховала телефон у сумочку.
— Де там моя купа документів? — спитав Чизвелл у Іззі.— Ти вже дописала листа до Бренди-Бісової-Бейлі?
— Просто зараз роздруковую,— відповіла Іззі.
Поки Чизвелл підписував стос листів, по-бульдожому дихаючи на весь тихий кабінет, Робін щось промимрила в тому дусі, що от, треба йти, і вибігла у коридор.
Бажаючи прочитати повідомлення від Страйка
Крипту було оздоблено, ніби середньовічну дорогоцінну раку: кожен дюйм позолочених стін вкривали орнаменти й символи, релігійні й геральдичні. Над вівтарем — образи святих у коштовних рамках, небесно-блакиті труби органа огорнуто золотими стрічками і червоногарячими флер-де-лісами. Робін сіла на оббиту червоним оксамитом лаву й розгорнула Страйкове повідомлення.
Робін кілька секунд дивилася на повідомлення, а тоді тихо застогнала. Звук луною полетів по крипті.
Це вперше за рік Страйк отак зненацька просив її попрацювати понаднормово — і якраз на річницю. Вже заброньовано дорогий готель, зібрано і завантажено в машину валізи. За кілька годин вона має зустрітися з Метью, і вони поїдуть просто до «Le Маnоіr aux Quat’Saisons». Якщо вона відмовиться, Метью розлютиться.
В позолоченій тиші крипти їй згадалися слова, які сказав Страйк, коли погодився вчити її на детектива.
«Мені потрібен партнер, який може працювати понаднормово, у вихідні... У тебе великі здібності до цієї справи, але ти виходиш заміж за чоловіка, який проти такої професії для тебе...»
А Робін йому тоді відповіла, що не Метью вирішувати, чим вона займатиметься.
Вона надрукувала відповідь — повільно, стираючи слова і добираючи нові, обдумуючи кожний склад.
