Розпорядники почали формувати з присутніх щось на взір колони. Страйк, мовчазний і кремезний, рушив у натовп, не надто церемонячись, і молоді організатори, налякані його габаритами, вирішили вважати його скелею, яку слід обтікати, коли він зайняв місце просто позаду членів «ОПОРУ». Худий хлопчина в масці Анонімуса показав Страйкові два підняті вгору великі пальці. Його відганяли в задню частину колони. Страйк навзаєм підняв пальці.
Закуривши самокрутку, Джиммі й далі жартував з дівчатами, а ті аж зі шкури пнулися, прагнучи його уваги. Чорнява, дуже красива, тримала двосторонній плакат з вельми детальним портретом Девіда Кемерона у ролі Гітлера на стадіоні Олімпійських ігор 1936 року. Витвір мистецтва вийшов разючий, і Страйк устиг добре його роздивитися. Нарешті процесія неквапом рушила з місця, оточена поліціянтами і розпорядниками в яскравих куртках, і почала виходити з парку на довгу й пряму Роман-роуд.
Гладенький асфальт був милосерднішим до Страйкового протеза, але куксу сіпав біль. За кілька хвилин натовп почав скандувати:
— Ракети ГЕТЬ! Ракети ГЕТЬ!
Перед колоною спиною вперед ішло кілька фотографів, знімаючи передній край маршу.
— Слухай, Ліббі,— сказав Джиммі до дівчини з портретом Гітлера,— хочеш сісти мені на плечі?
Страйк помітив ледь приховану заздрість на обличчі її подруги, коли Джиммі присів, щоб Ліббі осідлала його шию і піднеслася над натовпом, піднявши свій банер так, щоб його побачили фотографи.
— Покажи їм цицьки, тоді точно потрапимо на передовицю! — гукнув до неї Джиммі.
— Джиммі! — запищала Ліббі, удавано обурившись. Усмішка її подруги була силувана. Клацали камери, Страйк кривися під пластиковою маскою, стараючись кульгати непомітно.
— Тип з найбільшою камерою повсякчас тримав фокус на тобі,— сказав Джиммі, нарешті спустивши дівчину додолу.
— Чорт, якщо я потраплю в газети, маму аж покуйовдить! — захоплено сказала дівчина і пішла поруч із Джиммі, штовхаючи і легенько ляскаючи його рукою щоразу, як той кепкував з її страху перед реакцією батьків. На погляд Страйка, вона була принаймні на п’ятнадцять років молодша за Джиммі.
— Розважаєшся, Джиммі?
Маска обмежувала периферійний зір, тож тільки тоді, коли перед очима з’явилася нечесана томатно-червона голова, Страйк зрозумів, що до маршу приєдналася Флік. Джиммі її несподівана поява теж заскочила зненацька.
— А ось і ти! — зі слабенькою претензією на радість сказав він.
Флік зиркнула на дівицю на ім’я Ліббі, й та злякано пришвидшила кроки. Джиммі спробував обійняти Флік, але та смикнула плечима і скинула його руку.
— Агов,— сказав він, зображаючи праведне обурення,— ти чого?
— Вгадай з трьох, бляха, разів,— тиркнула Флік.
Страйк бачив, що Джиммі не знає, з якою тактикою до неї підступитися. Його по-розбійницькому привабливе обличчя виражало роздратованість, але і певну сторожкість теж (Страйк це відзначив). Джиммі знову спробував обійняти Флік за плечі. Цього разу вона відштовхнула його руку.
— Агов,— повторив він уже агресивнішим тоном,— це що таке?
— Я за тебе роблю брудну роботу, а ти тут з дівкою гарцюєш? Ти за яку дурепу кінчену мене маєш?
— Ракети — ГЕТЬ! — проголосив розпорядник з мегафоном, і натовп знову заходився скандувати. Жінка з ірокезом поруч зі Страйком кричала пронизливо й дико, мов павич. Одне було добре в цьому гаморі — тепер Страйк міг вільно рохкати від болю щоразу, коли протез стикався з дорогою. Від цього ставало легше, але маска вібрувала і лоскотала спітніле обличчя. Крізь прорізи маски Страйк бачив, як Джиммі та Флік лаються, але через гудіння натовпу не чув жодного слова. Лозунги дещо стихли, і тоді він розібрав шматочок сварки.
— Мені це, бляха, остогиділо,— казав Джиммі.— Я бодай не чіпляю студентів по барах і не...
— Ти мене кинув! — напівшепотіла-напівкричала Флік.— Ти мене кинув! Ти мені сказав, що не хочеш ексклюзивних...
— Та я погарячкував,— різко відказував Джиммі.— Я був у стресі. Біллі мене з глузду зводив. Я уявити не міг, що ти одразу підеш у бар і підчепиш там якогось...
— Ти мені сказав, що тобі остогиділо...
— Чорт забирай, та я просто погарячкував і наговорив усякого лайна. Якби я ходив трахати інших дівок щоразу, як ти мене образиш...
— Ну, я собі іноді думаю, що ти мене при собі тримаєш тільки через Чиз...
— Тихше, щоб тебе!
— ...а сьогодні ти що думаєш, весело було в хаті в цього опудала...
— Я сказав, що вдячний тобі, трясця, ми ж це обговорювали! Мені треба було роздрукувати буклети, а інакше б я пішов з тобою...
— Я оце там прибираю,— раптом схлипнула вона,— і це так бридко, і ти мене сьогодні відіслав... То жахливо, Джиммі, йому місце в лікарні, він якраз...
Джиммі роззирнувся. Натрапивши йому на очі, Страйк зробив зусилля і пішов нормально, хоча щоразу, коли він переносив всю вагу тіла на куксу, до шкіри ніби притискали тисячі червоних мурах.
— Ми його потім запроторимо до лікарні,— пообіцяв Джиммі.— Запроторимо, але він усе зіпсує, якщо його зараз не тримати, ти ж його знаєш... коли Вінн отримає фото... Агов,— ніжно мовив Джиммі, утретє обіймаючи її.— Послухай. Я тобі такий вдячний.
