Страйк, власне, думав про Робін саме те, чого вона боялася: що та мешкає в будинку на старовинній Олбері-стріт, а він тулиться у двох кімнатках на колишньому горищі, де гуляють протяги; що золота обручка на пальці дає їй певні права та статус, а він має розчаровувати Лорелею тим, що не прийде на обід і, можливо, повечеряти теж не вийде; що коли він брав Робін у партнери, вона обіцяла, що порівну ділитиме зі Страйком відповідальність, а насправді он мчить додому до чоловіка.
Так, Робін за два роки в агенції багато працювала понаднормово й безоплатно. Так, він знає, що вона зробила для нього багато такого, що виходить за межі робочих обов’язків. Так, теоретично він їй капець який вдячний. Але ніде правди діти: сьогодні Страйк кульгає на багатогодинне і, можливо, безплідне стеження, а Робін зі своїм кінченим чоловіком поїхала на відпочинок у заміський готель; на думку про це анітрохи не ставало легше витримувати біль у нозі та спині.
Неголений, одягнений у старі джинси, пошарпану кофту з каптуром і древні кросівки, з пакетом у руці, Страйк увійшов до парку. Вдалині збиралися протестувальники. Через ризик, що Джиммі його впізнає, Страйк мало не вирішив лишити марш без нагляду, але останнє повідомлення від Робін (на яке він з чистої ображеності не відповів) змінило його думку.
Від цього комюніке настрій у Страйка ще погіршився. Зараз його міг задовольнити тільки максимально конкретний факт, що свідчить проти Ґерайнта Вінна, адже Чизвеллом цікавиться «Сан», а клієнт весь на нервах.
За словами Барклея, Джиммі Найт спільно з кимсь ще володів десятирічним «сузукі-альто», але транспорт не пройшов техогляд і зараз був не на ходу. Барклей не міг дати повних гарантій того, що Джиммі в темряві ночі не їздить за сімдесят миль і не тиняється садами Чизвелла, але Страйк гадав, що таке малоймовірно.
З іншого боку, він гадав, що Джиммі цілком міг відправити когось зі своїх полякати дружину Чизвелла. Він, мабуть, і досі має чимало друзів і знайомих у місцях, де виріс. Ще більше непокоїла думка про те, що то Біллі втік з в’язниці (реальної чи вигаданої), у якій його нібито тримають, і вирішив відкопати доказ того, що біля колишньої батькової хати закопано дитину в рожевій ковдрі. Під владою якоїсь параноїдальної фантазії він міг порізати одного з Кінвариних коней.
Незбагненні елементи справи тривожили, в міністра вчепилася газета «Сан», агенція була не ближча до отримання «козирів» проти шантажистів, ніж того дня, коли Чизвелл став клієнтом Страйка: лишається тільки зазирати під усі камені. Попри втому, біль у м’язах і сильну підозру, що нічого корисного на марші він не дізнається, Страйк суботнього ранку змусив себе підвестися з ліжка, причепити протез до злегка набряклої кукси і рушити в бік Майл-Енд-парку (годі було й уявити щось, чого Страйк хотів би робити менше).
Підійшовши до натовпу протестувальників так близько, що вже стало видно окремі обличчя, Страйк видобув з пакета пластикову маску Гая Фокса з округлими бровами й вусами (тепер її головно пов’язують з гакерською організацією «Анонімус») і начепив її. Зібгавши пакет, Страйк закинув його в перший-ліпший смітник, а тоді покульгав до плакатів і банерів: «Ні — ракетам перед будинками!», «Ні — снайперам на вулицях!», «Не грайтеся нашими життями!». На кількох плакатах було обличчя прем’єр-міністра з підписом «Геть з посади!». Страйкові з його штучною ногою завжди було найважче ходити по траві. Він устиг спітніти, поки знайшов плакати «ОПОРУ» з їхніми ламаними олімпійськими кільцями.
«Опірників» було з десяток. Сховавшись за зграйкою балакучих підлітків, Страйк поправив маску Гая Фокса (її зробили явно не для людей зі зламаними носами) і помітив Джиммі Найта, який розмовляв з двома дівчатами. Обидві сміялися над якимсь його жартом, закинувши голови. Притиснувши маску до обличчя, щоб було бодай щось видно крізь прорізи, Страйк кинув оком на решту членів «ОПОРУ» і з відсутності томатно-червоного волосся виснував, що Флік просто не прийшла, а не змінила колір.
