"Нам здається, що, власне, "популяризатори" типу Кабе чимало винні з того, що ідеологія Фур’є та Сен-Сімона заглохла на кілька десятиліть і не вабила до себе талановитих белетристів". Но вот, наконец, на проклятой Московщине появился один: "Мало хто з новіших белетристів дорівнює Чернишевському поважністю, щирістю в провадженні своєї ідеї, чистотою своїх замірів, завзятістю переконання". Но вышла у него какая-то карикатура на "светлое будущее": "Те, що Чернишевський був сам переконаним соціалістом, ще тільки гірше шкодило його справі, бо вже ніхто не міг сказати, що це він вмисне змалював карикатурноприйдешній лад, аби дискредитувати соціалізм. Карикатура вийшла сама собою, не з волі автора, а таки з його вини, бо він свідомо розминувся з художньою правдою, замінивши її публіцистичним розумуванням і теоретичною схемою, і тим не свідомо занапастив свій твір і скомпрометував свій замисел".
Однако, утопия Чернышевского — это еще не последний писк. Есть и покруче: "Той ідеал, що ледве мрів великому утопістові XVI в. Мору… наблизився тепер, зміцнів, виріс, з одного боку, в наукову теорію, з другого — кристалізувався в догму, близьку до релігійної. Утопісти нашої доби (нагадуємо, що тут цей термін вживається в літературному, а не публіцистично-науковому значенні) вже не стоїть одиноко, як Томас Мор… навколо нього маси, жадібні пророчого слова про те, який буде той прийдешній світ, що його одні прагнуть, а другі жахаються". Речь идет о марксизме, который вырос в "наукову теорію", а одновременно "кристалізувався в догму, близьку до релігійної".
В 1889 году родилась аллегория "Метелик". В подвале живут двое: "Лилик був неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика… Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити… Коли б сила, він битеє світло крилами згасив навіки… Лилик заліз ще далі за бочку й заснув; нічого йому ніколи не снилось".
То ли дело другой обитатель подвала: "Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох… Якось прийшла служниця по капусту до льоху та поставила свічку долі, як раз навпроти метелика. Боже! Яким величним, блискучим, повабним здалось метеликові те світло!.. Невтерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість. "Світло, світло!" — і полинув за ним… Полетів та й полетів за тою свічкою так швидко, скільки сили було в його бідних крильцятах.
