Требуется буря ("Буря! Пусть сильнее грянет буря!" — Горький напишет эти слова только в начале XX века). Нужна активизация революционной деятельности: "Хто знає, що робиться на дні моря? Всякий, хто бачить його тихий гладенький поверх і сумноспущені вітрила на кораблях, скаже: "Тиша в морі!" Отже, і в нас доти буде "тиша в морі", поки хвилі з глибини не здіймуться на поверх, власне хвилі, а не ті одинокі сплески з гребінчиком ясної піни, що зараз же зникають без сліду. Хто ж має здіймати ті хвилі? Ми самі. Ми самі мусимо бути тими хвилями, отже, не нам сидіти край моря та ждати погоди, чи то пак негоди та супротивного вітру. Скажіть, мої товариші, чому не чутно вашого голосу, тим часом як усяка "темна сила" не боїться здіймати його прилюдно? Невже для нашої країни ще не настав час, щоб виявила себе сила світліша? Що буде, коли сторонні люди приймуть навіру от і безсоромні речі, що говорять ніби від всього "русько-українського народу", пам’ятаючи приказку: "Мовчання знак згоди".
Как известно, марксисты-ленинцы весь XX век мололи, что хотели — и тоже "ніби від всього "русько-українського народу". А тогда "светлые силы" группировались вокруг издания галицких радикалов: "Народ" при всіх своїх хибах(і тут не без нашої вини) єсть все-таки єдина часопись на українській мові, де можлива одкрита розмова про наші громадські питання та подавання фактів з життя нашого люду, незалежно від всякої "тонкої політики", без огляду нарізних "їх благородій" (чи там "всечесних" та "високодостойних" або "найсвятіших" та "найясніших", діло не в словах — се як до краю!)". Во главе же "темных сил" были попы: "Вам відомо, що зложений фонд на видання просвітніх книжечок для селян, головно ж книжечок про релігійні справи, бо се ж, либонь, чи не сама пекуча потреба нашого люду, замороченого попівського опікою і блукаючого навмання через усякі мальованщини і т. п.".
Поэтому господам товарищам следует подключаться: "Ви знаєте, панове товариші, що вся робота над освітою і обороною прав галицького люду лежить на плечах двох-трьох людей (назва "русько-українська радикальна партія" більш голосна, ніж правдива назва); на них же лежить і прилюдна боротьба за нашу, українську, справу. Чи не пора ж нам, товариші, взяти хоч яку частку їх праці на себе? Не все ж сидіти заложивши руки та дякувати їм, що побиваються за нас". Франко да Павлык — вот и все революционеры: "Робітників, що ретельно працюють біля нашої волі, що зробили сю працю завданням свого життя, — тільки сих два-три чоловіка і тим уже врешті сили не стає".
