Украинка не знала правды про деда-декабриста. Поэтому безмерно гордилась его мифическими подвигами. Когда в 1903 г. Павлык предупреждал, что в случае переезда в Галичину ей придется жить тихо и "скинутися всякої політики", это вызвало бурный протест. Мол, аполитичное поведение пристало не ей, а кому-нибудь другому, поскольку "у нього в родині не було декабристів, соціалістів-емігрантів і радикалів-засланців. Він не памятає 70-х років!" И вот, оказывается, среди этих "емігрантів" и "засланців" затесался один засранец: "декабрист"-коллаборационист. Украинка и ее сестра Ольга могли не знать подробностей биографии "дедушки Якова". Но их мать и дядя не могли их не знать. Поэтому они сознательно дезинфомировали детей, культивируя легенду про отважного декабриста и "жертву царизма".
По последним данным, Драгоманов считал, что "члени Товариства об’єднаних слов’ян не виділяли української нації у самостійну, а тому в їхніх програмних документах "не видно й сліду національної української самосвідомості"… Одним із перших М. Драгоманов також з’ясовує причини слабкості і "трагізм загибелі" Товариства об’єднаних слов’ян, яке не зуміло "пустити коріння в масу навколишнього населення", не використало "вільнолюбивих традицій українського народу". Члени товариства, на його думку, не мали почуття української самосвідомості, що зумовило злиття їхньої організації з Південнним товариством, яке сповідувало "змовницько-централістичні" цілі й правила. Власне, це й призвело до того, що ідеї Товариства об’єднаних слов’ян "майже зовсім безслідно" загинули для "їх сучасників та найближчих нащадків". В том числе — идеи "дяди Якова", несправедливо обделенного крепостными душами и чином.
Будущие воспитатели и дезинформаторы Украинки Михаил и Ольга (О. Пчилка) родились в семье Петра Драгоманова. Он "залишався в Петербурзі до року 1838, коли залишив службу й в ранзі урядовця VIII класу повернувся на батьківщину" (11, 55). Далее "набув собі садибу в Гадячі, перебудувався й оселився там" (11, 55). Пошли дети.
Ольга Петровна (О. Пчилка) вспоминала в 1926 году: "Правда, через довге пробування батькове в Петербурзі московська полуда на ньому була дуже міцна, але й її пробила до певної міри місцева українська течія, а се відбивалось і на наших враженнях дитячих". Что же такое эта "московська полуда", которую получают "через довге пробування в Петербурзі"? Немного выше она писала, как в Петербурге "Яків і Петро прилучались до передових кругів тодішньої столичної молоді". Может быть "полуда" — это идеи декабристов? Но нет, содержание "передовых" революционных идей ее вполне устраивало. И советское правительство это ценило: "1925 року за заслуги Олени Пчілки в розвитку літератури, науки і культури її обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР". Как раз в это время украинские большевики проводили политику украинизации. Это называлось "национал-большевизм" (не путать с национал-социализмом). Так что "московська полуда" — это русский язык. Биограф пишет: "Прикметно, що Петро Якимович Драгоманов (як і його брат Яків) свого часу писав вірші, які, зокрема, друкувалися в журналах "Гирлянда", "Северный Меркурий", "Сын отечества" та інших виданнях… Однак суттєвою відмінністю між батьком і дочкою було те, що Петро Драгоманов писав російською, Олена Пчілка — українською" (7, 38).
"Спочатку він служив виборним земським суддею, потім, залишивши службу, клопотався аж до смерти року 1864 свого, не дуже то великого господарства, збираючи українських пісень, пишучи українські й російські вірші, різні меморії та записки мовами російською, українською, французькою, німецькою, охоче допомагаючи в правничих справах незаможному населенню, постійно сварячися з цього приводу з місцевим панством. Він був одружений з панночкою-сусідкою Єлисаветою Цяцькою. Єлисавета Іванівна Драгоманова аж до кінця свого довголітнього життя розмовляла тільки українською мовою, вміла писати тільки своє прізвище, хоч дуже любила читати" (11, 55). Читала она на русском языке. Например, в 1882 г. О. Пчилка сообщала матери: "Науки же Леся проходит все, что и Миша; греческий и латинский языки даже лучше понимает, чем Миша. Ото вже письменна та друкована буде" (10, 251). Вот на каком языке читала мать Пчилки (тоже "московська полуда", хоть в Петербурге она и не бывала).
Сестра Украинки Исидора писала: "Батьки Олени Пчілки були культурні поступові люди, отже, дітей своїх виховували в ідеях гуманізму, співчуття до всіх покривдженних, любови до батьківщини" (11, 209). Только про любовь к Богу (первая заповедь христианина) ничего не говорится. Потому что прогрессивные "поступові люди" обычно эту заповедь считают "забобоном".
