Ольга Косач писала, что дядя "скінчив Полтавську гімназію" (но, оказывается, она была просто не в курсе дела). В университете "головним для Драгоманова як студента історико-філологічного факультету залишалося передусім навчання, оскільки він стремів до професорської кар’єри". Так пишут драгомановеды. Но сам герой добавляет кое-что существенное о деятельности начинающих студентов-недоучек: "З самого вступу до університету, восени 1859 р., я потрапив у гурток студентів, які заснували перші недільні школи в Росії… Тут я скажу коротко, що багато з нас приступило до справи з метою політичної пропаганди, але швидко побачили її неможливість серед дітей (з різних майстерень і наймитів) та її непрактичність навіть серед дорослих, але неписьменних, і щиро захопилися педагогічним боком справи… Але в 1862 р. уряд закрив недільні школи і цим дав новий поштовх революційним настроям молоді, особливо в столицях". Как будто эти настроения когда-нибудь утихали…
"После университета он "представив на розгляд історико-філологічного фаукультету дисертацію "Император Тиберий". Невеликий за обсягом рукопис уміщував і студентські роботи автора. Для свого часу ця дисертація мала новаторський характер. Якщо за традицією імператорський період історії Давнього Риму розглядався як занепадницький порівняно з республіканським, то Драгоманов розвинув думку про те, що період імперії був явищем прогресивним "если не в политическом, то в социальном и культурном отношении". Із цих позицій він указував на помилковість суджень Тацита про Римську імперію". В дальнейшем он предпочел напрочь забыть о том, что империя может быть прогрессивнее республики.
В 1864 г. "рішенням факультету пошуковцеві була надана посада приват-доцента, що й було затверджено попечителем Київського учбового округу О. Ширинським-Шихматовим… Пізніше Михайло Петрович помилково вважав причиною всіх своїх неприємностей те, що він піддав нищивній критиці "Книгу для чтения в народных училищах" Київського учбового округу, яка побачила світ у 1864 р. Він чомусь думав, що упорядником книги, на його думку, непридатної для будь-яких, особливо українських, шкіл, був сам попечитель округу О. Ширинський-Шихматов. В "Автобіографічній замітці" учений висунув версію, що ображений чиновник затамував на нього образу і через це виставив Драгоманова в очах міністра народної освіти як українського сепаратиста. Ця версія і перейшла в літературу про українського мислителя". С тех пор драгомановеды и повторяли только то, что написал о себе чересчур подозрительный "український мислитель".
Просто в петербургском министерстве умели читать, а "у середині 1860-х років ім’я київського приват-доцента дедалі частіше з’являється на шпальтах столичних газет. Знаковою у цьому сенсі стала його стаття "О педагогическом значении малорусского языка", вперше надрукована у "С.-Петербургских ведомостях". Вона ввела Драгоманова до числа провідних публіцистів того часу, але й водночас стала поштовхом для необгрунтованих гонінь на нього… Варто переглянути звіти О. Ширинського-Шихматова і його подання на ім’я міністра освіти, щоб змінити традиційне уявлення про нього як "гонителя" Драгоманова. Відповідаючи на запит міністерства, попечитель не додав нічого до того, що вже було відомо в Петербурзі. Він підтвердив, що приват-доцент — українофіл, але при цьому не приховував власної симпатії до Михайла Петровича як ученого. "Молодой человек этот, — писав О. Ширинський-Шихматов, — при несомненных дарованиях и любви к избранному им предмету всеобщей истории мог бы быть со временем полезным деятелем науки, если бы отрезвился от своих ложных взглядов и убеждений"… Очікуваних же з Києва звинувачувальних фактів "для официального о нем представления"… Ширинський-Шихматов, хоч як це дивно, у міністерство не повідомив. Як бачимо, позиція Міністерства народної освіти різнилася від поглядів попечителя Київського учбового округу… Попечитель просив відкласти виконання розпорядження про відсторонення М. Драгоманова від роботи". Эта переписка шла в 1866 г. и закончилась ничем. Вот и все "гоніння".
Для украинских драгомановедов человеческая "поведінка О. Ширинського-Шихматова не зовсім зрозуміла: адже він свідомо йшов на конфлікт із міністерством освіти і зрештою був переведений керувати Московським учбовим округом, оскільки для Києва, на думку міністерських чиновників, він був "слишком мягок"… Для самого ж Михайла Петровича буремний 1866 рік завершився тим, що він потрапив під надто пильну увагу Міністерства народноїї освіти. Але водночас, за його власним зізнанням, саме ці події прикріпили його к "украинскому направлению", спонукали зайнятися спеціальною розробкою "украинских вопросов, сначала педагогического, потом и национального вообще".
