Зачарованность образом мавки до добра не доводит. Украинка же прямо впадала в экстазы: "А я таки сама "неравнодушна" до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша". Эти "экстазы" выглядели так: "Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу розслаблена, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала остатнього року… Та ще, як навмисне, ледве зберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і "накотить" на мене яка-небудь непереможена, деспотична мрія, мучить по ночах, просто п’є кров мою, далебі. Я часом аж боюся цього — що се за манія така?.. Я пишу "только в припадке умопомешательства", бо я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась нав’язлива ідея, якась непереможена сила".
Вскоре после этих слов было написано еще одно письмо: "…Роїться мені в думці кілька тем — із боротьби християнства з "релігією предків моїх", "Камінний господар"… Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що всій темі є щось диявольське, містичне… Ох, я й так починаю боятись за себе, щось дуже вже я розписалась остатнього часу! І все так якось шалено, з безсонням, з маніакальним станом душі, до вичерпання думки, до виснаження сили фізичної…" Обращает на себя внимание противопоставление христианства и "релігії предків моїх", т. е. язычества. Украинка отрицает наличие среди своих предков христиан? А если они за тысячу лет все же были? Для нее это — печальный эпизод. Ей по душе язычество. Причем — вовсе не любое. Из языческих богов она выбирает что покрасивше. А все уродливое щедро уступает. Кому? Соседям с севера: кацапам, финнам и прочим неукраинцам.
Вот ее мнение о выдающемся скульпторе XX века С. Коненкове и его цикле "Лесное царство": "Коненков має деякий талан, але до "генія", либонь, тут ще далеко, а що його боги чисто кацапські, коли не фінські, то се безперечна правда, і я в них зовсім не пізнаю "релігії батьків моїх", що відбилась такими прекрасними лініями і барвами у веснянках, колядках, обрядах та легендах…" Какие "линии" в обрядах и колядках — непонятно. Но ясно, что языческие боги тоже нуждаются в пятой графе. Украинская нечисть прекрасна и не чета кацапской или финской. Бывает национализм зоологический, но есть еще, оказывается, и "божественный".
"…Чому слов’янські боги конче мусять бути косолапими, кри-воносими потворами — всі? Коли в наших казках навіть ворожа сила — "змій" — уявляється часто в подобі знадливого красуня. А "перелесник"? А русалки? А "золотокудрі сини" тої богині-царівни, що має на чолі зорю, а під косою місяць? Се ж, либонь, близька родина того Даждьбога, що вийшов таки "ідолищем поганим" у Коненкова?…" Она забыла назвать самого красивого из всей нечистой силы — светоносного Люцифера.
