"…Зрештою, коли хто собі уявляє, наприклад, лісового бога "без спины, с одной ноздрей", то чому ж його таким і не зображати, тільки нема чого розпросторювати сього "ідеалу" на всіх слов’ян, а треба виразно зазначити, до кого саме він належить. Ну, та цур їм, тим чужим богам! Що вони мене обходять?" Очевидно, некоторым националистам трудно себе представить что-нибудь красивше своей родной нечисти.
Ранее Украинка писала Кобылянской: "Я взагалі давно вже втратила віру в "духів"… добрих і злих, небесних і підземних (та, власне, свідомо й не мала ніколи тії віри), а часом, в хвилини подразнення нервового, щось одзивається…" Не слишком ли близко (для атеиста) к сердцу принимает она "релігію батьків моїх", т. е. язычество?
Еще в 18 лет, как истинный ариец (с характером нордическим и твердым), она писала: "Люд Арійський зовсім не знав того почуття, що зветься страхом божим. Ні, він не боявся богів своїх, він щиро дивувався їм, він любив їх, він радів, утішався ними, дякував їм за їхню добрість, але не боявся їх. В його вірі нема нічого темного, страшного, хоч багато єсть величного. Його віра і поезія була ясна, чиста, радісна. Він співом голосним вітав кожну ранню зорю, до сонця озивався щирою хвалою, дива природи південної проймали його душу подивом, але не гнітили страхом. Він радів з свого життя, він любив цілим серцем свою роскішну матір-природу" (9, 16). Естественно, что такой "люд Арійський" не имел страха Божия, потому что просто не знал о Творце природы. Или забыл о Нем. А кроме того, ариец арийцу рознь. Бывают истинные арийцы (украинцы, например), а бывают — так себе (какие-нибудь кацапы или финны).
Однако наука не подтверждает гипотезы о какой-то особой симпатичности украинских богов. Современными исследователями у восточных славян описаны языческие обычаи человеческих жертвоприношений, проанализированы жестокие обычаи принесения детей в жертву умершим жрецам и языческим богам. Один из них пишет: "Про людські жертвоприносини у східних слов’ян розповідають не лише вітчизняні літописи, але й іноземні автори. Крім того, сучасні археологи знаходять значну кількість залишків людей у східнослов’янських язичницьких святилищах. Таким чином,… звичай приношенння людей у жертву язичницьким богам східних слов’ян був повсякденним явищем… За археологічними даними, звичай людських жертвопри-носин існував у давніх слов’ян ще задовго до виникнення інституту державності… Приносили наші предки в жертву богам і дітей, ще у праслов’янську епоху… Візантійський автор VI ст. Псевдо-Кесарий стверджує у своєму творі "Відповіді на питання", що древні слов’яни у важкі для них часи вбивали за спільною трапезою дітей, розбиваючи їх об каміння, подібно до мишей… Ібн-Даста, арабський мандрівник Х ст., повідомляє наступне: "Є в русів знахарі, з яких інші керують царями начебто вони їх начальники. Трапляється, що вони наказують принести жертву творцеві їхньому тим, чим вони побажають: жінками, чоловіками, кіньми. І якщо знахарі наказують, то не виконати їхнього наказу ніяк не можна"… Середньоазіатський автор IX ст.: "Велику владу в русів мали волхви, які користувалися правом ритуального вбивства чоловіків і жінок"… Про приношення в жертву полонених східними слов’янами повідомляє й візантійський автор Лев Діакон… Найбільшого розвитку звичай людських жертвоприносин досяг у пізніх язичницьких громадах в епоху християнізації Русі… Язичницький культ у пізніх язичницьких громадах став значно жорстокішим ніж у язичницьких громадах дохристиянської епохи… Таким чином, у східних слов’ян, які у більшості інших індоєвропейських народів існував страшний звичай приношення в жертву людей язичницьким богам" (13, 85).
