Поэт приближает революцию своим словом. А для этого он должен убеждать читателей, что все плохо настолько, что хуже и не бывает. Единственное спасение — в революции, после которой и наступит счастье. Такой пропагандой революции Украинка занималась всю свою жизнь. В 1895 году она пишет популярную брошюру для народа "Джон Мільтон". Мильтон был современником английской революции XVII века, которая (как и французская) служила Украинке примером для долгожданной русской революции: "Люди, що складають пісні до послухання або до читання, звуться поетами, ті, що пишуть оповідання, звуться письмовцями. Справжніми поетами і письмовцями варто називати не тих людей, що можуть складати пісні та оповідання тільки для заробітку, або для слави, або з примусу, а тих, що не можуть не складати, хоч би й нехтіли. Єсть такі люди, що коли їх вразить що або дуже втішить чи засмутить (адіймає їх і своє і чуже горе та радість), то зараз у них немов огонь загориться всерці, а вголові думки рояться так швидко, що здається, якби не спинити їх та не вимовити їх гарними голосними словами або не списати щиро та доладно, то можна збожеволіти або так засумувати, що серце розірветься".
Это называется вдохновение. А чтобы серце не разорвалось, нужно заразить своими идеями окружающих: "Як тільки ж складеться пісня чи оповідання, то хочеться їх людям віддати, щоб і вони журились тим горем, тішились тією втіхою, що вилита в пісні, в словах, бо поетові чи письмовцеві і втіха, і горе однаково милі, коли вони вже виспівані в голосній пісні, вимовлені чи списані щирими словами. І нема поетові-письмовцеві гіршої кари, як коли хто заборонить йому свої пісні пускати між люди або хоч для себе списувати… Отже, бувають такі лихі часи, коли лихі люди можуть забороняти поетам і письмовцям списувати свої думки поволі. Такі лихі люди для своєї користі (вони-то часом кажуть, що то робиться для добра всіх людей!) не пускають на світ не тільки пісень та оповідань, а й жодних таких звісток в газетах, що немилі або небезпечні для них, не дають друкувати нічого такого, що їм не до мислі… Коли ж хто надрукує, то такі книжки спалити чи як-небудь знищити, а того, хто їх написав, чи надрукував, карати. Де панують такі звичаї, то там, звичайно, не тільки писати, але й говорити прилюдно про недозволені речі забороняють. Коли в якій країні робиться так, то кажуть, що в такій країні панує
