Рипцьо. Товаришу, не підморгнув ні разу!..
Входить Д з у н ь о.
Д з у н ь о. Панове — в дорогу! Вони вже давно пішли. Заховуватися тихесенько, щоби птаха не втекла! Магнезії на кожний випадок не забули?
Рипцьо. Не забув, пане докторе!
П и п ц ь о. А ви самі чого-небудь не забули?
Д з у п ь о. Завтра пополудні будете тут, пайове, і я постараюся доказати вам, що товариської прислуги ніколи не забуваю...
Рипцьо. Те саме сказав, коли його четвертували, геніаль...
П и п ц ь о. Без ніякої там романтики, дорогий товаришу і приятелю! Ви ж бачите — справа вимагає реалістичного підходу. Ніяк вам без шумськівського ухилу кроку не ступити!
Входить Помикевич і затримується в дверях.
Рипцьо. Добраніч, пане докторе!
Д з у н ь о. Щасти боже папам!
П и п ц ь о. І ніяк йому без отих...
Обидва з Рипцем виходять.
Помикевич. Вже?
Д з у н ь о. Що — вже?
Помикевич. Вже поч-ч-чалося?
Д з у її ь о. Ні! Для нас — щойно починається, мецє- насе!..
Входить Варвара.
Варвара. Пане меценасе, музика прийшла!
ДІЯ ТРЕТЯ
У вітальпі Помикевичів. II о м и к е в и ч е в а, курячи папі- роску, кладе пасьянса. Напроти неї за столом Рипцьо.
Рипцьо. І ось уявіть собі, пані добродійко, йду я по Фрідріхштрасе, у руці Маркса «Капітал», що тоді останній том дочитував, коли бачу, підходить до мене от такий брюнет з демонічними очима й каже: «Дозвольте, симпатична людино, Валентинові * з вами познайомитися!»— «Давайте»,— кажу я. Ось і познайомилися, про всячину балакаємо, знайомих наших згадуємо, а Валентино каже: «Дай мені, дорогий товаришу, книжку твою почитати, бо розпухла в мене сліпа кишка, ходити по вулиці не можу».— «Як це так,— кажу,— товаришу Валєп- типо, кишка у вас напухла, а ви мені ні слова про те?» Валентино вибачився, а я таки зараз побіг до мого колеги, відомого в світі хірурга, і кажу: «їдь, Фріцку, з Валентином в Америку різати йому сліпу кишку!» Посідали, поїхали. Приїжджаємо в Нью-Йорк, Валентино роздягнувся, а мій Фріц рукави закотив і ланцета гострить. Та заки вигострив, Валентино помер, сліпа кишка, як собаку, задушила. Ось як! А вмирав він!.. Як, пані добродійко, цей брюнет чудово вмирав! «Прощай,— каже,— симпатичний товаришу Рипцю. До смерті тебе не забуду!» Отакий, пані добродійко, був Валентино...
Помикевичева. А що ви, пане Рипцю, про Рамона Новарро * скажете? Я вважаю, що він не менше Валентина солодкий...
Р и п ц ь о. Еге ж, у нього незвичайно фотогенічне лице, а його тітка, як мені говорив один його свояк, має склеп з кокосами. Ах, я б забув, що в кишені в мене є щось для вас, пані добродійко!..
Помикевичева. Вийшов новий Декобра? *
Р и п ц ь о. А ось ні! Не вгадали, пані добродійко!