Unknown полностью

Помикевичева. Досі ви, меценасе, не задумува­лися так глибоко над ними.

Помикевич. Я й тепер, Мілено, так би мовити, маю певні застереження щодо них обох.

Помикевичева. Може, знов ваша заздрість? Ви рішуче стараєтеся, меценасе...

Помикевич. Ні, не це в мене на думці було, Мі­лено. Я хотів лишень попередити тебе, що не слід би тобі їм у всьому віру давати...

Помикевичева. Ви знову боїтеся за мене, меце­насе?

Помикевич. Боже борони! Не за тебе я боюся...

Помикевичева. А за кого ж, якщо вільно знати?..

Пом и ке ВИЧ. Я... я зовсім пе боюся, Мілепо. Воно тільки, бачиш, молодим людям не завжди вірити треба. Я й сам був молодий, доводилося не раз один збрехати. Говориш наче правду щиру, й самому тобі здається: дійс­но правда! А подумаєш отак, роздумаєш — і, виходить, брехня неймовірна! Отож, якщо б ш-ч-чось таке,— так ти не вір, Мілено, брешуть хлоп’ята!

П о м и к е в и ч е в а. Меценасе, вважайте, щоб не було скандалу!

П о м и к е в и ч. Мілено, вони тобі все-таки щось ска­зали?!

П о м и к е в и ч е в а. Не сказали нічого й, може, тому лишень, що я нецікава на ваші, меценасе, адвокатські справунки. Я лишень пригадую вам, що ви унещасливи- ли мене, ставши моїм чоловіком. Ви мене вбили тоді в своїх власних очах. Коли б ви схотіли знищити ме­не ще й в очах прилюдної думки,— горе вам тоді, меце­насе! Прізвище Помикевич мусить бути без плями, бо я його ношу. Ви чули, меценасе?

Помикевич. Про... про це ніхто не довідається, Мілено...

Входить Д з у н ь о.

Д з у н ь о. Отець Румега.

Помикевичева. Пане Дзуню, ви постараєтесь опісля поговорити зі мною. Про що,— нехай вам очі мої скажуть, а в них знайдете тільки гнів і жаль смертель­ний...

Д з у н ь о. Якщо ходить про жаль, то ви його саме в цей мент і в моїх очах...

Помикевичева виходить направо.

Помикевич(важко зітхає). Тепер ми пропали...

Д з у н ь о. Саме тепер чекає отець Румега в канце­лярії...

Помикевич. Попросіть його краш-ч-че сюди! Не­вже ж мусила ота баба в цілу справу вмішатися?..

Д з у н ь о. Про що говорите? Ваша дружина знає?..

П о м и к е в и ч. Ну, не знає, звідкіля ж їй знати? Не скажу ж я, та й ті щойно гроші дістали. Бабським нюхом відьма передч-ч-чуває.

Д з у и ь о. Тож вспо койтеся і будьте тигром бенгаль­ським, меценасе!

Помикевич.Л якш-ч-ч-чо покажеться вкінці, що ми з вами не тигри, а звичайні собі кітки патлаті, без­таланні?

Д з у н ь о. Тоді вам, вже як послові, буде легше по­годитися з цією думкою. А поки що кігті нагостро, ме- ценасе!

Помикевич. Народ мій! Скільки кривавого поту коштує іноді бажання праці для тебе!..

Дзуньо виходить. За хвилину входить Румега. За пим