О. Р у м е г а. Хлопчино дорогий! Я матиму сина. Зовсім певно матиму сипа! Браво, Дзушо, браво, Розаліс!
Дзуньо. Вп хорі, отче...
О. Р у м е г а. Ні, я зовсім вже здоров! Завдяки тобі, тобі завдяки, золотий хлопчино! Ха-ха-ха-ха! А я молився, я не тратив надії! Ночуй, хлопчику, казав, ночуй, хлопчику золотий! І виночував хлопчина мені і Розалії радість. Мій ти соколе, потіхо ти моя!..
Дзуньо
О. Р у м е г а. Зараз заспокою хлопчика дорогого!
Дзуньо приголомшений. Пауза.
А ЩО...
Дзуньо. Маю підставу припускати, що ваша втіха трохи передчасна.
О. Р у м е г а. Ха-ха-ха! Який розвинений хлопчисько! А може, якраз маю підставу інше припускати...
Дзуньо
О. Р у м е г а. Аякже! Звичайно, бачив. А ось цього я певен, ви не бачили...
Дзуньо важко сідає.
Невже ви духом упали? Як вам не соромно, молода людино? В мої роки я не такі невдачі переживав, і якось поміг господь бог. Не горюйте і ви, пане Дзуню! При ваших здібностях ви щонайменше в посли ще попадете. Ну, не падайте духом, молода людино!..
Входить Помпкевпч.
Помикевич. Ч-ч-чудово! Як це ч-ч-чудово, що ви зайшли до нас, отче.
О. Р у м е г а. Я тої самої гадки. Це дійсно пудово,
мєценасе. Хе-хе-хе!
Помикевич
О. Р у м е г а. Тепер уже трохи менше... Ну, оповідайте дальше, меценасе!
Помикевич. І, подумайте, кого зустрічаю: отця митрата Бурмилу; він саме тепер святкуватиме тридцяті роковини своєї праці пастирської.
О. Р у м е г а. Знаю, він третій секретар у митрополита.
Помикевич. Саме тому я розповідаю вам про нього. Та ось він каже мені, що в найближчому майбутньому митрополит засновує банк. Банк, отч-ч-е, правдивий банк, для блага народу католицько-українського. Вже й назву придумали: «Банк найсолодшого серця присноді- ви у Львові». П’ять мільйонів основного капіталу, всеч- ч-чесніший!..
О. Ру м е га. Я чув про те. Так ви що ж?.. Подумали...
Помикевич. Не я, а вони про мене подумали, отче. Директора їм треба, людини солідної, з чистим минулим і заслуженим іменем, працьовитої та побожної.
О. Р у м е г а. І ви певні, що вони саме про вас подумали?