Unknown полностью

Помикевич. Не йнакше! Так і сказав мені отець митрат: «Ми про вас думаємо, меценасе. Подумаємо як слід, приглянемося ближче вашим чеснотам християн­ським і запросимо тоді». Невже ж ми могли би мати якісь сумніви щодо моїх чеснот християнських... отче...

О. Р у м е г а. Щодо ваших чеснот — немає ніяких сумнівів, і то завдяки вам самим, меценасе...

Помикевич. Маю надію, що ви поділитеся з ким слід вашими поміченнями, отче.

О. Р у м е г а. Невже ж я міг би в такий радісний для мене день відмовити вам у чомусь.

Пауза.

Помикевич. Ви мене зацікавили, отч-ч-че.

О. Румега. Хе-хе-хе! Зацікавив!.. А ви що на це, пане Дзуню?..

Д з у н ь о. Нічого.

О. Румега. Невже ж, пане Дзуню, нічого?

Помикевпч. Ви наче помарніли чогось, пане то­варишу.

Д з у н ьо. Голова в мене болить...

О. Р у м е г а. Е-ех, пане Дзуню!..

П о м и к е в и ч. Може, чогось з’їли такого?

Д з у н ь о. Ні, я тільки високо літав, упав і потовкся, боляче потовкся...

Помикевич. Пане товаришу! Що це таке, дозволь­те спитати?..

Дзуньо дає Помпкевичеві листа.

Від... від кого це?

О. Румега говорить Помпкевичеві щось па вухо.

О. Румега. Хе-хе-хе! Золотий хлопчина. Хе-хе-хе!

Помикевич. Що ви на це, пане товаришу?..

Дзуньо. Нічого. Тепер моя гідність наказує мені мовчати.

О. Румега. Хе-хе-хе!

Помикевич. Це вам, молода людино, лишній доказ на те, що, маючи найкраш-ч-чі наміри, можна стати своїм власним ворогом.

О. Румега. Хе-хе-хе! Вважайте, меценасе, бо й ви з рівним правом могли б це собі сказати. Хе-хе-хе!

Помикевич. Ч-ч-чому, всечесніший отче?..

О. Р у м е г а. Які ви цікаві, пане после!..

Помикевич. Як вам відомо, аж за два дні матиму честь послом зватися, отче.

О. Румега. Як мені відомо, ви помиляєтеся, ме­ценасе.

Помикевич(добуває знижку). Ви, здається, забули про те, отч-че.

О. Румега. Хе-хе-хе! Я не те, щоб забув... (Добуває теж знижку.) Я навіть з тієї, що заховав, відбитки поро­бив. Невже ж невдатні вони, меценасе?.. (Показує знижку Пожикевичеві.)

Помикевич. Ч-ч-ч-ч...

О. Р у м е г а. А що? Хе-хе-хе... Не чекали на мойому місці себе побачити? Що? Хе-хе-хе! От так фотографічна техніка! Що, меценасе!

Пауза.

Помикевич(до Дзуня). Пане товаришу! Маю вра­ження, ш-ч-чо і я потовкся.

Дзуньо простягає йому мовчки руку, Помикевич її стискає.

Д з у н ь о. Це була боротьба, меценасе.

Помикевич(гірко посміхаючись). І ми її програ­ли, пане Дзуню.

О. Румега(тихо). Хе-хе-хе!..

Дзуньо(встає). Меценасе! Ми мусили її програти.

Помикевич. Це правда! Сам бачу — незвичайно фантастичні були оті ваші плани...

Дзуньо. Не тому, меценасе! Ми не виграли її, бо лет був надто вірлиний, а справжніми орлами бути нам тільки у власних гніздах, у власній тільки державі...