Unknown полностью

Д з у н ь о. Отче после! З приводу нового акту терору з боку наймитів Москви вважаю необхідним, щоб відпо­відні чинники скликали в найближчу неділю протеста- ційне віче. Про це ви, отче после, напевне подбаєте.

Помикевич. Мало цього! Ми па трибуну трупа жертви покладемо, ш-ч-чоби знали агенти московсько- більшовицькі, що як ввірветься терпець, то й неживі за­говорять!

Непомітно стає між ними Пипцьо. В пього перев’язане

хустиною обличчя і гарбуз під пахвою. Помикевичева, не по­мічаючи його, витирає хусточкою очі.

Пипцьо(жалісно). Ніяк отак не мона, дорогий то­варишу і приятелю, кажу я йому...

У сі. А!

Пипцьо. Ніяк отак не мона...

Усі. Пипцьо!..

Пипцьо. За те, що душу свою клав, що одним фрон­том воював!..

Помикевичева. Пане Пипцю, невже ж ви ще живете?

П о м и к е в и ч. Ми вже думали віче скликати, пане Пипцю!

Д з у н ь о. Віче з вашим трупом, пане Пипцю!

О. Р у м е г а. Може, він все-таки помре ще до неділі, панство.

Пипцьо. А хто ж тоді, на вашу думку, дорогі то­вариші і приятелі, національну шумськівсько-троцьків- ську «Криваву заграву» видав би?

Помикевичева. Після такого факту моє сумлін­ня не дозволило б мені співпрацювати з органом, який...

Р и п ц ь о. Який, на мою думку, не сміє зватися дов­ше кривавим, бо на ньому була б тоді кров нашого Пипця, кров тисяч тисячів Пипців.

Д з у н ь о. Думаю, що в інтересі справи й самих панів редакторів буде назвати журнал «Жовто-блакитною за­гравою».

Помикевич. Тим паче, що це дало б йому підтрим­ку усього свідомого українства па чолі з отцем Румегою яко меценасом рідного мистецтва.

Помикевичева. Журнал займатиметься заслуга­ми ідейних провідників нації...

Рипцьо. І буде ілюстрований, отче после!

О. Р у м е г а. Можете бути певні, панове, моєї під­тримки.

Рипцьо. Невже ж ви не чуєте, товаришу Пипцю?

П и п ц ь о. Чую і бачу, дорогий товаришу і приятелю; бачу, що даремне боровся я, даремне стільки літ витриму­вав лінію. Попався Пипцьо вкінці, Пипцьо — жертва сіонських протоколів!..

Рипцьо. Я теж, товаришу Пипцю, боровся, я теж з усіх сил витримував лінію і сьогодні, коли переконався, що тільки в єдності української нації запорука відсічі ворогам, що розпинають пашу неньку кати московсько- більшовицькі,— я кличу грімким голосом: «Жовто-бла­китна заграва» хай живе!

Пипцьо. «Жовто-блакитна заграва» хай живе!

Усі співають «Ще не вмерла...» Пипцьо кладе гарбуза перед

меценасовою, опісля всі виходять ув їдальню.

Здається, і ми співали, товаришу Рипцю!

Рипцьо. Самі ж свої чули, товаришу Пипцю!..

Пипцьо. От щастя, товаришу Рипцю!..

Виходять.

Кінець

Осередок

П’ЄСА НА 16 КАРТИН

ДІЯ ПЕРША 1. КЛАС V «Г.»

Лекція грецької мови. З глибини коридора чути фісгармонію й хоровий спів дітей. Вікпа залу в розквітлий сад. Пауза.

Снідавський. Не скажеш, Микитюк?

Микитюк стоїть — не ворухнеться.