Unknown полностью

(До Тома.)Хто там? Хай почекає! (До Андрія.) Поду­майте, Макаров. Ви не будете значитись ні в списках полеглих, ні в списках тих, які пропали безвісти! Корот­кий час ви будете жити в людській пам’яті як грабіжник і убивця, а потім і про це забудуть... І тут, і там — на ва­шій батьківщині. Не Сакко і не Ванцетті доля вам суди­лась, Андрію Макаров... Ті мали на своєму боці пресу, лі­тературу, маси, ви ж будете самі як палець, за це я

вам ручусь. Самотній зійдете в могилу і тільки вашу гань­бу залишите по собі.

Андрій(провів кулаком по чолі). Тільки мою... ганьбу.

Петерсон.Я вам згадував про останній вага шанс. Я можу покористуватись деякими... так би мовити... про- галипами в обвинувальному матеріалі й припинити спра­ву. Але я мушу мати на те гарантію, що мені не дове­деться вже в майбутньому вовтузитись з вами, Макаров! І пам’ятайте, це ваш останній шанс.

Андрій. Говоріть, сер.

Петерсон.Я не вимагатиму від вас багато. Напи­шете коротеньку заяву для табірної газети: «Я, такий-то... спростовую чутки, начебто я намагався повернутись до СРСР і заохочував до цього інших переміїценців. Я — про­тивник комунізму і, як такий, засуджую політику, що її проводять нинішні правителі моєї батьківщини». Все!

Пауза.

Андрій. Хай буде... по вашій волі, сер.

Петерсон.Значить — підпишете?

Андрій(похитав заперечливо головою). Ви не так зрозуміли мене, сер. Хай краще я, по вашій волі, умру. Мені буде легше з ганьбою вмерти, ніж з ганьбою жити.

Петерсон.Це ваше останнє слово?

Андрій. Останнє, сер!

Пауза.

Петерсон.Слухайте, ви! Хто вас цього навчив? Адже, до всіх чортів, живемо тільки раз!

А н д р і й. Я знаю. Тільки раз!

Петерсон.Ну, ну!..

Андрій. Саме тому, що у пас лише одне-однісіньке життя, треба прожити його по-людському і так само вмерти.

Петерсон.Нарешті я вас розкусив, Макаров. Тепер я знаю, чому так важко боротись з вами всіма. Тепер я знаю, чому програв кампанію на Сході Гітлер.

Андрій. Ви... її також програєте.

Петерсон(подивився на Андрія скоса). Так ду­маєте?

Андрій. І так воно буде. Життя не з вами, воно з тими, хто за правду, а ви — її вороги.

Петерсон.І то все, що ви хотіли мені сказати?

Андрій (з силою).Решту скаже вам моя Батьків­щина!

Петерсон(з люттю і водночас — із страхом). Ох, чорт! (Пауза.) Алло, Том!

Входить Т о м.

Відведіть його.

Том виводить Андрія.

(Петерсон підходить до дверей.) А, це ви? Прошу вас, міс Фансі! (Гукає в коридор.) Макарова лишіть поки що тут! Наручники... можете не надівати... (Зачинив двері.)

Н о р м а. Ви все ще вірите в його вину?

Петерсон. А що?