Unknown полностью

Норма(сідає в крісло Петерсона).А те, що я маю в руках наявні докази...

Петерсон.Я розумію. Ви хочете, здається, розпо­вісти мені про ключ і брошку, так?

Н о р м а (здивовано). Ви знаєте вже?

Петерсон.Догадуюсь.

П о р м а. Невже ж цього мало, щоб звільнити людипу?

Пауза.

Петерсон.Так. На своє лихо, Макаров — винен. (Розвів руками.)

Норма(схопилась). Винен? Перед ким?

Петерсон(глухим голосом). Нас ніхто не слухає, міс Фансі, і я розмовлятиму з вами як американець з американкою. Розмовлятиму з вами як людина, інтереси якої зрослись з інтересами її держави в одну нерозривну цілість. Ми зацікавлені в тому, щоб «ді-пі» лишились у на­ших руках. Кожний зайвий день їх перебування під на­шими крилами — це новий козир у наших руках. А потім прийде день, коли всі вони усвідомлять, що їм немає вже вороття. Тоді ця багатотисячна армія безбатченків роби­тиме лише те, що ми їй робити накажемо. Здана на нашу ласку, вона віддано стоятиме на варті нашого ладу і на­ших порядків, нашої світової імперії. І тут, і в Англії, і в Бразілії,— скрізь, куди тільки сягає сфера наших держав­них інтересів. Якщо ж провидіння зішле нам нову війну, ми кинемо цю армію проти ворога. Ви не уявляєте собі, міс Фансі, що таке фанатизм ренегатів! Це буде атомна бомба номер два!.. Вам уже ясно, міс Фансі?

Норма(кивнула головою). Тепер мені вже ясно. Аж занадто ясно...

Петерсон.Вам залишається тільки зробити з цього висновки.

II о р м а. Я вже їх зробила.

Петерсон.Це дуже добре. Ви надіслали до своєї редакції кореспонденцію про справу Макарова, написану так, начебто автором її був сам Макаров. Я сподіваюся, що ви більше цього робити не будете.

Норма(зітхає). Я теж так думаю, містер Петерсон.

Петерсон.Як бачу, наш окупаційний клімат почи­нає і вас прихиляти до розсудливості. Це дуже добре. Ви зможете тут непогано влаштуватись, тим більше що ваш майбутній чоловік має всі шанси зайняти незабаром моє місце.

Норма. Едвін... ваше місце?!

Петерсон.Не бачу в цьому нічого дивного. Він так спритно вів тоді допит у справі Макарова, що я був зму­шений йому позаздрити. Після Нового року мене переве­дуть, здається, до Франкфурта, і я з чистим сумлінням за­пропоную властям передати мої функції лейтенанту Бентлі.

Норма. А Бентлі згоден піти на це діло?

Петерсон.А чому б ні? Правда, поки що я лише натякнув йому на це, однак я більше ніж певен, що він не відмовиться від нагоди зробити кар’єру. Ви недооці­нюєте свого нареченого, міс Фансі.

Н о р м а. О так. Я недооцінила Едвіна, як... недооці­нила й вас, майоре.