Далекий і тернистий був шлях волелюбних народів до перемоги над чорними силами нацистського варварства. І якщо сьогодні ми зітхнули з полегшенням, почувши про страту головних винуватців великої світової трагедії, не забудьмо віддати честь і земний уклін подяки бійцям і офіцерам Червоної Армії, що в страшній, нерівній боротьбі вистояли, перемогли і привели головних фашистських злочинців на суд народів.
Це було щось більше, ніж подвиг. Це було здійснення споконвічної мрії людства про перемогу доброго генія над силами зла.
ПРОТЕКТОРИ ЗРАДИ
Автомашина зіпсувалась. Ми були змушені зупинитися в придорожньому сільці, що між Айсбергом і Штайном. Все, потрібне для ремонту, знайшлося, на наше щастя, в місцевій кузні.
В одну мить навколо нас виросла юрба бауерів. Центром їх уваги був мій супутник — лейтенант не баченої тут до цього часу Червоної Армії. З натовпу вийшов худий смаглявий юнак:
— Дозвольте, товариші, я вам допоможу.
Він назвав себе Василем з-під Куликова, Львівської області. В 1943 році вивезений німцями на роботу, до кінця війни працював у бауера. Потім потрапив у юнр- рівський табір переселенців, розташований поблизу села, і ось уже другий рік чекає репатріації: слово «репатріація» вимовляє пошепки, озираючись.
Обіцяю йому дізнатись на завтра адресу радянської репатріаційної комісії. На цьому наша розмова обривається, бо між мною й Василем з’являється раптова фігура з русявими кучерями й очима молодої сови. Це також годованець ЮНРРА і також «переселенець» — німець з Запорізької області, що втік разом з гітлерівськими військами до «фатерланду». На голову Василя сиплеться добірна лайка, рука іншого парубка тягне його за комір у юрбу. Василь миттю зникає з нашого поля зору.
Цроте він з’явився ще раз. Другого дня вранці в точно умовлений час він виїхав велосипедом до нашого гуртожитку.
Над опухлою бровою хлопця червонів широкий шрам. Уникаючи розмови про те, що сталося з ним попереднього дня, він посидів у моїй кімнаті хвилин п’ять, старанно записав адресу комісії, попросив дати йому кілька радянських газет і подався до Нюрнберга.
Та за дві години він повернувся: був день, коли в комісії не приймали. Попросив дозволу залишити в мене велосипед, бо «вони догадаються, куди я їжджу, і поламають мені машину». Однак я даремно чекав на Василя наступного ранку, даремно чекав тиждень, другий, четвертий.