Прийняли заслужену смерть ті, що готували кремаційні печі для доброї половини людства. Прийняли її так, як звикли приймати масові вбивці: з тремтячими колінами, з обличчям, перекривленим гримасою жаху. Вийшов із своєї ролі й найбільший комедіант з цієї череди кривавих комедіантів — Герман Герінг. Вже на п’ятий день після оголошення вироку перо випало з його роз- дриготілих рук, і щедрий роздатник смертей заліз у найтемніший кут тюремної камери в тваринному остраху перед кінцем. Убивця-цинік Ганс Франк не відривав носа від молитовника і бив себе в груди так міцно, щоб це каяття новоспеченого католика почув не тільки Ватікан, але й Міжсоюзницька контрольна комісія, в руках якої була тепер остаточна доля Ганса Франка. Розенберг і Заукель, з легкої руки яких гинули мільйони людських істот, вдень і вночі набридали вартовим запитанням, чи не надійшло для них з Берліна помилування... Навіть Кейтель і Йодль, що так добре почували себе досі в ролях «сірих солдатів», а почувши вирок, просили тільки кулі замість зашморга, нагадували перед стратою позбавлені решток гідності людські ганчірки. Так ото в смороді страху, в стані цілковитого морального захиріння відійшли в морок небуття недавні тирани і кати Європи.
Декого може здивувати різкий контраст між маневрами нюрнберзьких підсудних під час процесу та їх поведінкою перед лицем близької смерті. Герінг за пультом свідка нічим не нагадував Герінга напередодні страти. Виступаючи перед трибуналом, він поводився іноді так, на-
12 Я. Галап, т. 2
353
чебто перед ним сиділи не судді, а «депутати» гітлерівського рейхстагу.
Не виявляли також особливого збентеження ні Ріб- бентроп, ні Кейтель, ні Штрейхер. Хвилинами здавалося, що це не зал засідань Міжнародного трибуналу, а дискусійний клуб, в якому нацистські ватажки з більшим або меншим запалом обгрунтовують свою точку зору. Нікуди правди діти: вони поводилися там аж надто невимушено.
Це мало свої причини. Коли Герінг підвівся з лави підсудних, щоб зайняти місце перед мікрофоном, до кінця процесу було ще дуже далеко. Щоденні порції газет, захланно читаних підсудними через плечі їх оборонців, будили в герінгів надії, що час працюватиме на їх користь. Після фултонської промови Черчілль виріс в їх очах на казкового рицаря, який одного прекрасного ранку розчинить перед ними ворота на свободу і, пригадавши їх нахили та здібності, дозволить їм бігти поряд із своєю колісницею.