Німеччини, а Гансові Фрапку — забирати в україпською селянина хліб, що він з чистої любові до німецького ближнього гнав українську молодь до есесівської дивізії. Вони хочуть запевнити нас, що старий німецький шпигун і ватажок німецько-українських терористів Андрій Мельник з любові до людства відряджав українську молодь до школи гестапо (лише в одному році віп падіслав їх Мюл- лерові 200 чоловік) та закликав своїх парубійок з українсько-німецької поліції різати європейське населепня. Вони, чого доброго, готові ще доводити нам, що масовий вбивця Степан Бандера випускав тельбухи заради все- людних ідеалів...
Промова А. Я. Вишипського * па засідаппі 3-го комітету Генеральної Асамблеї відкрила очі всім людям доброї волі на те, що діється за рікою Ельбою під омофором англо-американських окупаційних властей. Це був голос глибокого обурення, голос великого народу, який не на те поклав у цій війні гекатомби жертв, щоб сьогодні міжнародні аферисти й комбінатори безкарно знущалися з його сипів, віддаючи їх на поталу продажному фашистському набродові. Хай же знають сини і внуки торговців чорними рабами, що наш радянський народ ні в якому разі не дозволить, щоб його діти, які пережили пекло знущать на гітлерівській каторзі, стали тепер об’єктом паскудних махінацій англо-американських реакціонерів.
Англо-американські «демократи» вважають за потрібне і можливе потискати руки гестапівських убивць, замість повести їх слідом за їхніми натхненниками й панами — герінгами, кейтелями, кальтепбруннерами, заукелями — на шибеницю. ІЦо ж, це справа смаку, справа етики... Але хай вони краще не граються з вогнем! За останні роки народи світу пройшли сувору й криваву школу, і сьогодні вони знають, що 1946 рік — це не 1933 рік та що спізнилися, трагічно спізнилися організатори фашистської «резервної армії».
МІСІС МАККАРДІ ВТРАЧАЄ ВІРУ
Місіс Маккарді була дуже чемна.
—- Ви поспішаєте до Дахау? Можете поїхати зі мною.
Знайомство наше почалося чверть години тому, і фрази, якими ми обмінялись в бюро «табору преси», мали чисто діловий характер: я шукав нагоди, щоб дістатися в Мюнхен.
— Дуже вам дякую за допомогу.
Під час жвавої розмови ми перейшли на тему недавно закінченої війни.
— Ми вірили в цю війну: скептицизм — це не американська риса характеру. А сьогодні... сьогодні боюся, щоб з цієї кривавої купелі ми не вийшли брудніші, ніж коли-небудь.
Я не зовсім розумію мою сусідку.