Німеччини, а Гансові Фрапку — забирати в україпською селянина хліб, що він з чистої любові до німецького ближ­нього гнав українську молодь до есесівської дивізії. Вони хочуть запевнити нас, що старий німецький шпигун і ватажок німецько-українських терористів Андрій Мель­ник з любові до людства відряджав українську молодь до школи гестапо (лише в одному році віп падіслав їх Мюл- лерові 200 чоловік) та закликав своїх парубійок з укра­їнсько-німецької поліції різати європейське населепня. Вони, чого доброго, готові ще доводити нам, що масовий вбивця Степан Бандера випускав тельбухи заради все- людних ідеалів...

Промова А. Я. Вишипського * па засідаппі 3-го комі­тету Генеральної Асамблеї відкрила очі всім людям доб­рої волі на те, що діється за рікою Ельбою під омофором англо-американських окупаційних властей. Це був голос глибокого обурення, голос великого народу, який не на те поклав у цій війні гекатомби жертв, щоб сьогодні міжна­родні аферисти й комбінатори безкарно знущалися з його сипів, віддаючи їх на поталу продажному фашист­ському набродові. Хай же знають сини і внуки торговців чорними рабами, що наш радянський народ ні в якому разі не дозволить, щоб його діти, які пережили пекло знущать на гітлерівській каторзі, стали тепер об’єктом паскудних махінацій англо-американських реакціонерів.

Англо-американські «демократи» вважають за потріб­не і можливе потискати руки гестапівських убивць, за­мість повести їх слідом за їхніми натхненниками й панами — герінгами, кейтелями, кальтепбруннерами, заукелями — на шибеницю. ІЦо ж, це справа смаку, спра­ва етики... Але хай вони краще не граються з вогнем! За останні роки народи світу пройшли сувору й криваву школу, і сьогодні вони знають, що 1946 рік — це не 1933 рік та що спізнилися, трагічно спізнилися організа­тори фашистської «резервної армії».

Львів, листопад 1946

МІСІС МАККАРДІ ВТРАЧАЄ ВІРУ

Місіс Маккарді була дуже чемна.

—- Ви поспішаєте до Дахау? Можете поїхати зі мною.

Знайомство наше почалося чверть години тому, і фра­зи, якими ми обмінялись в бюро «табору преси», мали чисто діловий характер: я шукав нагоди, щоб дістатися в Мюнхен.

— Дуже вам дякую за допомогу.

Під час жвавої розмови ми перейшли на тему недав­но закінченої війни.

— Ми вірили в цю війну: скептицизм — це не аме­риканська риса характеру. А сьогодні... сьогодні боюся, щоб з цієї кривавої купелі ми не вийшли брудніші, ніж коли-небудь.

Я не зовсім розумію мою сусідку.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже