логію українського фашизму. Літературна школа Донцова прекрасно відбиває прагнення українського фашизму. Оскільки не маю багато часу, постараюсь скоротити свою розповідь і подати кілька прізвищ письменників та поетів, що походять із школи Донцова. Провідним поетом є такий собі Маланюк, який друкується навіть на сторінках ліберальної польської газети «Wiadomdsci Literackie». У своїх «творах» він знущається над тією Україною, символізуючи її у постаті пастушки, і мріє про те, щоб повернутися над Дніпро й скупатися у крові саме цієї пастушки, що владу віддала Хамові. Іншим провідним поетом цієї групи є Мосендз *, який проголошує тези ірраціонального світогляду. Дійти до мети чи впасти — все одно, аби тільки щось діялось. Ми,— за Мосендзом,— ворог інтелігенції, ворог культури, нам мають вирости зуби степового вовка і з такими зубами маємо йти різати. Він змальовує нових людей, яких штовхає до життя жадоба золота, пригод і слави. Письменниця цієї школи Олена Теліга * пише про лице великого Хама, про лице, яке треба стерти із землі, бо тільки панівні люди, вищі люди призначені керувати українською державою. А ще один представник цього напрямку Ольжич * пише, що мріє про завоювання нових земель Україною, земель, що будуть тягтися до Константинополя і Каспійського моря. Недавно па українських землях святкували річницю емер ті Тараса Шевченка. Українські фашисти борються з Шевченком як зі своїм ворогом, бо він, на їх думку, глашатай бунту, творчість якого найкраще освітлює лице того Хама, 8 яким бореться фашизм. Отож коли в одному селі біля Львова відзначали свято Шевченка, туди ввірвалось шість українських фашистів і ножами порізали кількох учасників святкування. Однак треба підкреслити один факт: ця фашистська література анемічна й позбавлена крові саме тому, що купається у цих випарах крові. Повісті Самчука «Волинь» з двох часів: першого — 8 передвоєнних років, більш-менш відповідного рівня, натомість писання іншого, в яких він порушує живі та актуальні справи, настільки далекі від дійсності, що дискредитують не тільки автора, але й весь український фашизм та його ідеологію. Всі ці письменники бачать пекло тільки на Сході, а тут утікають від дійсності. Винятком в останні роки є тільки ще традиційна література старших українських письменників. Старші письменники та
