Unknown полностью

Кто-то, не помню уж кто, рассказывал мне, будто Вы тоже собираетесь на Украину*. Это очень хорошо, Галя, будем вдвоем тогда любоваться Киевом (чудесный город!). Был здесь Путрамент — вспоминали Вас добрым словом. Здесь уже Лида Лесная, Шевченко, Каминская, Цюпа * и многие другие саратовские знакомые. (Только Кун деля с Кунделихой еще нет. Тут же Ваш друг По­ляков.) Вот и все. Больше на этом жалком клочке не напишешь.

Целую. Ярослав. Приезжайте, Галя!

ДО О. Т. КРИЦЕВОГО

2/V1 44

2 червня 1944 р.

Товаришу Крицевий!

Тов. Дудикевич, наш земляк із Львова, приїхав до Вас па роботу ♦. Приїхав за нашою порадою. Будь ласка, до­поможіть йому влаштуватися.

Матеріали для газети незабаром надішлю ♦.

Привіт Зіні Дзейко ♦, тов. Терещенко * і іншим. Дуже прошу Зіну дати Зосі Маргуліс мою адресу, хай принайм­ні напише.

Здоровлю.

Ярослав Галан.

ДО ПОДРУЖЖЯ БЄЛЯЄВИХ

22 лютого 1946 р.      Нюрнберг, 26.11 46

Дорогі Ірино й Володя!

Краще пізно, ніж ніколи. Правда, я надіслав Вам те­леграму, та відповіді не було. Чому — пояснив мені Дол­гополов *.

Як мені тут живеться й працюється, знаєте вже з моїх листів до Петра ♦. Дуже хочеться додому, й маю вражен­ня, що ще в березні приїду до Львова *. Справа не тіль­ки в тому, що цього добра вже забагато. Я, бачите, не зовсім здоров. З головою не в порядку... Як не те болить, то се. Найбільш виснажує мене пічна робота...

Маю претензії до Петра. За весь час мого перебу­вання тут, я дістав від нього всього... 2 листи — на моїх 7, не рахуючи листівок. Та спасибі й за те, інші цілком не пишуть. Ось що значить бути непопулярним.

В мої руки потрапив свіжий номер «Пшекруя» ♦. Там фото Вашого Тадзя в обіймах Томашевської ♦ («їх чет­веро»). До речі, газети дуже хвалять цей театр*. Про>- бував я наладити з ними листування, послав 3 листи, та як і треба було чекати, відповіді не отримав.

Володенька, маю надію, що Ви зберегли для мене ту книжку. Був би Вам дуже вдячний, бо це єдиний при­мірник.

Цікаво, як там читачі сприймають мої кореспоцденції? У грудні потрапили сюди три номери газети, й я жахнув­ся: що вони з моїми статтями роблять. Якісь писарчуки дописують цілі абзаци, до кожного іменника обов'язково додають якийсь епітет. Не пощадили навіть слова «фі­нал», дописавши... «остаточний». Я протестував, однак, сумнівався, чи це мало якісь результати. Традиція зали­шається традицією, а провінція — провінцією.

Як там Ваш синок (дочка)?* Якщо воно буде — а в тому немає сумнівів — подібне на своїх батьків, то земпо щастя його забезпечене.

Ну, будьте здорові.