- Вважаєш, що якщо будеш корчить з себе сором’язливу зубрилку, на тебе більше чоловіків поведеться? – противний голос Айши відволік мене від думок.
Я не одразу зрозуміла, що звертались саме до мене, бо занурилась в розрахунки. З новою пам’яттю, було не важко робити елементарні підрахунки на ходу.
Давно я її не чула й не бачила. Навіть вчора на святі вона була відсутня разом зі своєю шайкою.
- Оглухла, чи що? – ніяк не заспокоювалась Каштанка.
- Чого знову гавкаєш? Від гніву, що на тебе ніхто більше не звертає увагу?
- Мені ці низкородні не потрібні! – розізлилась дівчина.
Всі, кого Айша встигла дістати, називали її Каштанкою. Але коли та дізналася, що це собаче прізвисько, вибухнула вулканом злоби. Свідки розповідають, що навіть вікно розбила від люті.
- Я гідна найкращого.
- Це чудово. От постій тут гідно та помовчи. Тобі воно дуже личить. Мовчання. Навіть розумною здаєшся.
- Як смієш? Шкода, що тебе не заарештували? – порада пройшла крізь мозок, й навіть не заціпила його.
- За що? – здивувалась я.
- За привороти та проституцію. Мені Руперт все розповів. Як ти зі своїми подружками плату за клієнтів не поділила.
- О, сила! Айша! Благаю тебе, прояви уяву та придумай щось нове. А то ця плітка вже застаріла та не актуальна.
І пішла. З гордо піднятою головою. Як зазвичай.
Так виявляється Айша, водить дружбу з головою магічної охорони. Тоді не дивно, що він кривиться кожного разу, коли зустрічається зі мною.
***
Сьогодні було вирішено пропустити похід до бібліотеки, замість неї ми з Уллою в компанії Вальдегора гуляли по крамницях готового одягу. Літо на носі, в теплих речах жарко. Спочатку тягти за собою вампіра не хотілося, але якщо купити сорочку за очі можу, то взуття ні.
Першим місцем нашого мандрування стала ювелірна крамниця, де було вирішено спробувати продати знайдені Гором необроблені алмази, розміром з голубине яйце.
- Ось це, дуже сподобається вашій дівчині, - було першим що ми почули. А першим що побачили був Санрей, який обирав прикрасу.
Окрім мага та ювеліра тут ще був Суфо.
- Доброго дня, - привітався з нами інший працівник, як дві краплі схожий на першого, - чим можу бути корисним?
- Ми хочемо продати цей камінець, - відповіла я, й протягла на долоні поки один алмаз.
- Подивимось, подивимось. Гм. Камінчик з недоліком, багато за нього не дам.
- Ви впевнені? – Запитала я, бо знала, ювелір бреше. Я як дракон відчувала каміння й знала, що в них немає вади.
- Звичайно.
- Шкода. Дякую за інформацію.
Забравши камінь, ми майже вийшли з крамниці коли я почула:
- Клієнт заплатив підробкою. Таке буває, - пробуркотів головний вартовий.
Що на це відповів Санрей не почула. Довелось схопивши Вальдегора за руку, в прямому смислі, витягнути з крамниці. Бо тому дуже захотілося почати виясняти відносини, а в самого навіть документів немає.
Якось не добре місяць почався.
Камінці ми здали в “Платиновій Кірці”, де мене зустріли як рідну.
Окрім продажу, в мене відбулася розмова з паном Грорином.
Я попросила, при можливості, передати до філіалу Мілет-Дуна таку інформацію: Якщо в них з’явиться чужинці Галеон Талек чи Лавена Сольвейг, щоб повернути борг, то їх розшукує Ятаар Ольше, з якою можна зв’язатися через мережу цього банку.
Пан Грошин інформацію пообіцяв передати, але попередив, що розумні, яких я розшукую, можуть й не захотіти, щоб їх знайшли. Я це чудово розуміла. Але все ж вирішила спробувати.
Після банку ми пройшлись по крамницях, а потім ще трохи погуляли в місті, яке продовжувало святкувати Еудірон.
Вежа була готова до переїзду вампіра. У зв’язку з цим ми влаштували невеличкий пікнік на свіжому повітрі.
Вальдегор смажив мариноване м’ясо на вогнищі, Самідір, у вигляді вовка, сидів поруч, очікуючи смачненького шматочка. Я й досі дивувалася як фамільяр їсть все підряд, в залежності від іпостасі, від трави, до сирого м’яса. Улла читала якусь книжку, а я за допомогою Філла розбирала кам’яні завали якими було усипано двір колишньої фортеці. Переносили ми їх звісно не в ручну, а за допомогою заклинання левітації.
- Було б добре, магією відновити фортецю повністю, - мріяла я.
- Взагалі, існує заклинання відновлення, - відірвавшись від роману, оголосила Улла. - Але воно не з простих, та потребує колосальних зусиль й величезного магічного резерву.
- А ти його знаєш?
- Знаю, голосно сказано. Читала його разок в сімейній бібліотеці в щоденнику дідуся. Але мені тоді було років п’ять. Десь глибоко в пам’яті може і зберігалося, не більше.
- Треба буде в шкільній бібліотеці пошукати, - вступив до розмови Філл.
- Так кажеш, нібито тобі мало, що ти вже шукаєш?
- З містом, назву якого знайшли раніше, поки зайшов в глухий кут.
Всі важко зітхнули. Ніхто з нас більше нічого не знайшов. Єдина надія на Террі, може в бібліотеці ельфів щось знайдеться. Складалось враження, що хтось навмисно знищив всю інформацію по Вільним Землям, включно й Дикому Лісі.
- Може досить теревенити? М’ясо готово, підходьте, беріть, - запросив нас Вальдегор до столу.
Першим звісно був Самідір. Махаючи хвостиком випрошував смачніші шматочки.