До кінця вечірки залишились не всі. Чета Прієрів посилаючись на свій вік, зібралися додому раненько, а з ними й я з магістром Ванліром. Причиною нашого відходу стали ранкові заняття в школі.
Розпрощавшись з господарем, ми пішли кожен в стою сторону. Хтось до дому, а я на роботу.
Поганий настрій магістра Ванліра відчули всі учні. Він постійно зупиняв лекцію, запитував про що щойно розповідав, та чим можемо доповнити. А ще він постійно кидав на мене незадоволений погляд, та на відповіді не викликав. Ще під кінець уроку задав написати здоровенну доповідь. Відправивши Філла займати місця в “Ложці”, сама підійшла до вчителя.
- Вам щось не зрозуміло з сьогоднішньої лекції? - запитав він.
- Ні, все зрозуміло. Але чи є додаткова література на цю тему в бібліотеці?
Я звісно хотіла запитати інше, але не знала як підійти до потрібної теми. Запитати прямо: “що вам від мене потрібно, що так на мене дивитесь?”, не наважилась.
В перші хвилини Ванлір здивовано завис від такого питання, але зібравшись, пробурмотів, що, звичайно є, та швидко продиктував цілий список. Подякувавши, я попрямувала до виходу, коли мене наздогнали не сподівані слова.
- Не спілкуйтесь з Санреєм Наосом. Та не ходіть до нього.
Я обернулася й подивилася прямо в очі чоловіка.
- Повірте, була б моя воля, мої ноги там не було б. До побачення.
Цікаво, що стоїть за цим попередженням?
***
Жінка в бібліотеці глянула на список, потім на мене, знову на список, а потім мовчки пішла в глибини бібліотеки, де зберігалися книги з доступом лише за дозволом. Повернулася з величезним талмудом, десь пів метра висотою та товщиною сантиметрів двадцять. Я й досі не могла перейти на місцеві міри обчислення. Скільки важила ця книженція уявити важко, але бібліотекар поки донесла, добре почервоніла від натуги.
- Нічого собі книжка, - оцінив здобич, приходячи повз Соренто з друзями. - Який звір призначив її для навчання?
- Ванлір. Але не він призначив, а випросила, - чесно зізналась.
- А можна з тобою її переглянути? - запитав брюнет, - за це обіцяю допомогти дотягнути її до вашого стола.
Хлопець, мабуть дійсно дуже хотів почитати, бо стільки слів одразу я від нього ще не чула.
- За допомогу буду вдячна. Ми влаштувалися там, - та махнула рукою до далеких столів, встановлених біля вікон.
Філлігран лише кинув на книжку погляд, здивовано підняв ліву брів.
- “Темні ритуали племен Мардіос. Наслідки та нейтралізація”, - прочитала я назву книги в голос.
Спочатку була здивована, нащо мені ті темні ритуали, я ж не вивчаю некромантію? Але, прогорнувши до потрібної сторінки, зрозуміла. Цілий розділ був присвячений фіріанам, яких ми сьогодні проходили на лекціях. Ці гуманоїдні істоти харчувалися емоціями живих, поки жертва не падала виснаженою, потім в тіло висаджувались яйця. Поки носій виношував яйця, його ще умовно можна було вважати живим, але коли дитинча фіріана “народжувалась”, то одразу помирав.
Бррр. Гидота.
А от червоноокого не можна було відірвати від читання. Він з такою жалобою в очах віддавав мені книгу, що навіть шкода стало, й захотілося почухати за вушком. Але мені було час йти до “Ведмедика”. Домовившись, зустрітися в бібліотеці завтра, добре, що по вихідним вона працювала, я побігла на роботу. Завтра по обіді закінчу роботу.
Мабуть, через добру погоду торгівля в крамниці була особливо жвавою. Ми з паном Прієром тільки встигали обслуговувати одного клієнта, як на порозі з’являлось два наступних. Коли ближче до обіду, прийшла Дельсея, головна продавчиня крамниці, стало трохи легше.
- Ята, підійди сюди, - покликав мене артефактор. - Сьогодні бачиш який натовп? Того в мене дуже важливе та термінове завдання. Ти пам’ятаєш, де живе маг Санрій Наос?
- Так.
Ох, не подобається мені початок розмови.
- Будь люб’язна, віднеси бойовику його замовлення. Він вже заплатив, але потрібно підписати квитанцію. Самостійно відніс би, але ти ж бачиш, який наплив. Боюсь ви вдвох не впораєтесь. Ще й на біду пані Прієр, до родичів поїхала.
- Так, звісно. Я віднесу, - як не хотілося, але довелось погодитись. Мені до речі в цій крамниці великі знижки завжди робили, а ще коли треба безкоштовно консультують.
- От й добре. На сьогодні твоя зміна завершилась, можеш не повертатися. Квитанцію потім принесеш.
- Домовились.
***
Обережно постукавши, я стояла в очікуванні коли двері відчиниться. Але ніхто не поспішав. Та коли вже збиралася повернутися до крамниці, тягнути коробку додому не було бажання, двері відчинилися, а на порозі з'явився сам Санрей.
Чоловік явно був з похмілля, про що свідчили його пом’ятий вигляд й запах алкоголю.
Зрозумівши хто перед ним, він спочатку незадоволено нахмурився, але в його голові щось клацнуло та настрій вмить змінився. Посміхнувшись у всі свої зуби, він видав:
- Хто особисто мене вирішив відвідати. Не очікував. Ну, проходь.
Від його награної доброзичливості мене ледь не знудило, але вчасно згадала, що я тут по ділу.
- Я вам принесла замовлення від пана Прієра. Розпишіться у квитанції, будь ласка.