Як виявилось в ерла Геннора було більше довіри до ельфа з Енаріона аніж до деяких своїх охоронців. Я в це майже повірила. Скоріше за все, Террі знову застосував свою магію й “вмовив” аристократа переховати таємничий артефакт, довіривши його зберігання ельфу.
Я трохи подулася. Друг називається, міг би й мені сказати. Але ж розуміла, що просто було ніколи, в нас не виходило залишитись на одинці. Та й головне результат. Магам, котрим й везли артефакт дістався цілий та вчасно, ми отримали винагороду, а ерл позбувся зрадника. Всі в виграші.
Розпрощавшись ерл з охоронцями попрямували в гості до свого друга, а ми з Террі обрали пристойний заїжджий двір, що був нам по гаманцю. Там замовили гарячу ванну, найсмачнішу вечерю й дивом знайдену пляшку ігристого вина.
- Загадай бажання, - сказала я Террі, рахуючи останні секунди року, що минав.
Ельф з підозрою подивився на мене, але не сперечався, як і з придбанням ігристого вина, та того що ми п'ємо його рівно опівночі.
Лише пробурчав про дивні традиції. Я ж навпаки ніби наблизилась до дому. Й навіть у глибинах свідомості очікувала феєрверк, але його звісно не було.
Ранок ми проспали. Того було вирішено прогулятися по місту, яке гуляло, співало, танцювало, продавало на вулиці смаколики та гаряче вино з травами, а також на невеликих сценах грали актори.
Відпочивати пішли як тільки сонце почало хилитися до горизонту. Завтра знову в дорогу. Добре, що сьогодні нам вдалося купити все необхідне для продовження подорожі.
Вчора залишив Гаркров ми продовжили шлях. Хоча у нас тепер були гроші на портали, Террі ретельно їх уникав, пообіцявши, що ними ми скористаємося лише коли будемо спізнюватися на іспити. Йому знову снилося, що його переслідувачі наближаються.
Ясне ранкове небо та яскраве сонце обіцяли приємну мандрівку, не дивлячись на пророчий сон. Та не встигло сонце наблизитись до горизонту як погода з ясної та морозної перетворилася на похмуру та вітряну. А згодом повалив такий густий сніг, що витягни руку й кінцівки пальців не побачиш. Довелось довіритись моєму компасу, який привів нас до найближчого хутора.
Постукавши у ворота, нам не одразу, але все ж таки відчинили.
- Чого треба? - запитав середніх років чоловік.
- Хуртовину перечекати, та їжі купити, - відповів Террі, при цьому не зводячи з господаря погляду своїх вже білих очей.
- В хату не пущу. В конюшні перечекаєте. Їжу туди вам принесуть. З кожного по три ассіма.
- П'ять за двох. І їжа повинна бути свіжою, - вніс свою пропозицію ельф.
- Домовилися. Йдемо, покажу де вам належить перечекати.
В конюшні було темно, холодно і майже пусто. В кутку сиротливо стояв стіг соломи. І на цьому спасибі. Отримавши від ельфа чотири ассіма, господар залишив нас, а я стала розмірковувати як зігріти приміщення.
- В снігу було б гірше, - виніс вирок друг, - заводь коней, будемо розташовуватися. Принаймні можна спати на соломі. А от коней нею годувати не раджу.
- Отруюються?
- Ні. Лячно уявити скільки за неї зажадає господар. Я ледь вмовив його нас пустити й ціну скинути. Такого жадюгу ще не зустрічав.
- Знову вимушена зупинка невідомо на скільки.
- Нічого. В нас ще є п'ятдесят днів. За моїми розрахунками будемо вчасно.
Ми розсідлали коней та витерли їх насухо. Опісля чого дістали ковдри та почали вмощуватися, коли двері зі скрипом відчинилися й в них, в компанії зі снігом, увійшла молода дівчина.
- Доброго вечора! - проспівав високий голос, - ось ваша вечеря. - Мені в руки встромили кошик, накритий рушником. - Якщо ще щось буде потрібно, кличте.
При цьому вона не зводила з ельфа погляду. Я впевнена, що якби мене тут не було б, вже тягла хлопця в сторону стогу. А так я тільки заважала. Емпатія працювала виправно, на відміну телепатії, що заснула не відомо на який час.
- Вона на тебе око поклала, - сказала я другу, після того, як дівчина пішла.
- Сподіваюсь вночі нас ніхто не потурбує.
- Чого?
- Не подобається вона мені. Від неї чимось темним тягне.
- Темним? Це як?
Друг почав пояснювати, що теж не тільки хтивість відчув, а й не добрі наміри. Та як би моя телепатія знову була б активною, я б змогла більш ретельно дізнатися, що планує дана діваха. Після таких слів захотілося, щоб дар знову прокинувся, але згадавши скільки від нього не зручностей, вчасно схаменулася. Без чужих таємниць обійдусь.
- Давай краще подивимося, чим нас годують.
Всередині були шинка, тушкована капуста, хліб, декілька яблук та невеличкий глечик з елем. Не густо, але вистачить, щоб приборкати урчання в животі.
Різкий порив крижаного вітру змусив нас з Террі прокинутися в пошуках причини дискомфорту.
- Де?!! - кричав господар стоячи над нами та розмахуючи батогом.
- Що де? - запитала я, в спробі з просоння усвідомити чого від нас потребують.
- Фрося де?!!
- Хто? - це ми вже в один голос з ельфом.
- Донька моя! Де вона?!!
- Вдома напевно. Де ж їй бути посеред ночі, - відповіла я.
- Нема! Нема її!!!