- Звісно. Зараз розбійники напаряться, поїдять, вип'ють та потребують розваг. Тут звісно є пара повій, але для такого натовпу замало. А з охорони, як ти пам'ятаєш, лише один старий дід. Карголи хоча й великі воїни, але то в розквіті сил, а не коли з них пісок сиплеться. Того бандити як тільки вирішать, що їм повій замало, підуть шукати розваг серед прислуги та гостей. Окрім нас гостей ще четверо. Літне подружжя, та старець з хлопчиськом, років дванадцяти. З тебе, пробач, вояка не який, тому разом з господарем, захисників буде троє. Розклад не на нашу користь, проте в мене є план. Але він приверне увагу стражників.
- Застосувати магію? - здогадалася я, навіть не образившись, що мене обізвали нікчемою. Я вперше бачила ельфа таким зосередженим, що навіть марно сперечатися не було бажання.
- Так. Того якщо не хочеш замість школи потрапити до тюрми, то треба як найшвидше залишити це місце.
Й дійсно. Так як а ні я, а ні Террі ще не були повноцінними магами, нас могли запросто затримати до з'ясування обставин, що змусили нас направити магію на сторонніх. А це могло тягнутися не один день.
Хутко зібравшись, ми якомога тихіше дісталися конюшні. Але тут нас чикав не приємний сюрприз. Біля наших коней крутилося двоє розбійників. Я від розчарування ледве не загарчала. Несподівано повз мене понеслась тінь, поклавши бандитів на землю за лічені секунди. Вони були живі, але без свідомості. За вбивство точно голову відрубають.
- Як ти їх! - захопилась я, дивлячись на Террі.
- Буде час, і тебе навчу, - пообіцяв друг.
- Було б добре.
Всередині, окрім розбійників, був ще один розумний. Онук старця, що ховався на стогу сіна, дивився на нас зі страхом.
- Чи є тут хтось, окрім нас? - запитав ельф.
- Немає. Всі в трактирі, - відповів той.
- Не знаєш, чи далеко до ближнього села?
- Ні. Менше туларка.
- Верхи їздити вмієш?
- Так.
- Там є кого покликати на допомогу?
- Є. Там нещодавно дядько Окрест повернувся зі своїми друзями. Вони залюбки допоможуть.
- Тоді бери будь-якого з коней бандитів, і швидко їдь до села.
Підліток не змусив себе довго вмовляти. Він хутко обрав одного з коней, накинув на нього вуздечку та сідло, й вивів з конюшні. І я тільки рота відкрила побажати йому успіху, як кінь вже піднявши хмару снігу, зник в ночі. В голові лише промайнула думка: хоч би вони нічого собі не зламали в пітьмі на такій швидкості.
Ми також не стали гаяти дорогоцінний час. Осідлавши наших коней, Террі почав чаклувати.
Його сині очі побіліли, змагаючись з білизною шкіри обличчя. Мені ж дуже захотілося спати, але я втрималась.
Атарільдо чаклував хвилин десять. Ніколи не думала, що чаклування потребує стільки часу.
- Тепер вони просплять до самого світанку. Якщо їх раніше ніхто не розбудить. Їм навіть захисні амулети не допоможуть. А зараз давай хутчіше звідси. Не вистачало, щоб і нас з ними затримали.
Я погодилась. Лише запитала друга, чи не втратить він свідомість. Той мене впевнив, що з ним буде все добре. Я на це дуже сподівалася. Бо якщо він все ж знепритомніє, доведеться спати на снігу, під першою ж ялинкою.
- Ята. Ята. Ята, прокидайся! - розбурхував мене повний енергії ельф.
Ми приїхали в Терлін пізно ввечері, втомлені та голодні, того тільки моя голова торкнулася подушки, я негайно заснула, незважаючи ні на що. А це невгамовне чудовисько розштовхало мене ще до світанку. Обережне ставлення до Атарільдо зникло, того я могла розслаблено спати вночі, не боячись підстави.
- Пожежа? Потоп? На нас напав табун скажених бджіл? - інколи з недосипу я могла й незадоволено бухтіти. Прикидатися, що ще сплю було марно, в мого друга вистачить наглості й снігом вмити.
- Ні.
- А що тоді?
- Нам пощастило. У одного аристократа половина охорони злягла з отруєнням, а йому терміново треба в Гаркров.
- Яке до цього відношення маємо ми? Не через нас серунець же напав на охоронців.
- Звісно нашої провини немає, - чесно відповів ельф, - але нам потрібні гроші.
- Ти пропонуєш піти до них і запропонувати себе в ролі охоронців?
- Так.
- Хм. Гроші зайві ніколи не бувають. Але є два “але”.
- І які?
- Перше. Як ти сам оголосив, аристократу потрібні охоронці. А який з мене охоронець ти й сам на днях казав. Я ще ж зі зброєю навіть не на “ви”. Того й дивись сама себе пораню.
Ельф тяжко видихнув, а я продовжила.
- Друге. Тебе розшукують твої родичі, зустрічі з якими ти не зрадієш.
Сумніви я добре посіяла. Нещодавно, а точніше попередньої ночі друг прокинувся блідий, переляканий та спітнілий. Я й не знала до цього, що ельфи пітніють.
- Кину руни, - зважившись покласти вибір на долю, сказав Террі та поліз до кишені, де в нього лежав мішечок з рунами вирізаними на маленьких напівпрозорих камінцях, хоча гадання таким шляхом не було притаманне його расі.
Потрусив мішечок, щоб руни добре перемішалися Террі дістав їх та міцно стиснув в кулаку. Промовив питання, після чого дихнувши на камінці, легенько підкинув їх в повітря.
- Хм, - хмикнув ельф, коли руни впали на мою ковдру.
- І що вони означають?